Остання можливість для Росії: Кремль запускає новий "третій фронт".
Дестабілізація у Індо-Тихоокеанському регіоні є останньою можливістю для Росії закріпитися серед "полюсів" майбутнього мультиполярного світу. Саме заради досягнення цієї мети була розпочата війна проти України. Однак тисяча днів нашого опору продемонстрували, що пряма спроба реалізувати свої плани виявилася безуспішною. Жодні зусилля, включаючи численних агентів у політичних колах Європи, економічний тиск, а також відкриті погрози на кшталт "знищити Лондон", не змогли змінити ситуацію.
Другим важливим напрямком після Європи став Близький Схід. Іран, залучений у конфлікт проти України, а також спроби ескалації напруженості на Близькому Сході через провокації, здійснені проти Ізраїлю з боку союзників Москви — ХАМАС та "Хезболли", які Росія не вважає терористичними угрупуваннями, також викликали рішучу реакцію.
У Кремлі залишається третій і останній елемент стратегії дестабілізації світового порядку — Південно-Східна Азія. Діяти в цьому регіоні є найскладнішим завданням, оскільки тут присутній інший глобальний гравець — Китай. Проте, якщо проаналізувати події, що відбуваються в регіоні останніми місяцями, стає очевидним, що Росія активно намагається спровокувати глобальне протистояння, залучаючи до цього не лише країни-ізгої з ракетними та ядерними можливостями, але й впливові держави регіону, які шукають своє місце у світовому порядку.
На початку листопада Північна Корея фактично оголосила про вступ у військові дії на підтримку Росії у конфлікті з Україною. Перед цим відбулися високопрофільні візити між представниками РФ та КНДР, які завершилися підписанням та ратифікацією стратегічної угоди, що має ознаки оборонного альянсу. Міністр закордонних справ Північної Кореї під час свого візиту до Москви висловила підтримку "священній війні", яку веде Росія, а Пхеньян провів низку випробувань балістичних ракет, включаючи новітні моделі. Згідно з інформацією місцевих ЗМІ, Пхеньян висунув Москві вимоги, серед яких постачання 600-700 тисяч тонн рису щорічно, доступ до сучасних технологій у сфері ракетобудування та виплата 2000 доларів за кожного корейського військового. Дії Північної Кореї викликали рішучий осуд з боку США, Японії та Південної Кореї. Японські аналітики підкреслюють, що ситуація в регіоні стає надзвичайно небезпечною через активізацію космічної та ядерної програм КНДР. У контексті ядерних можливостей Росії та Китаю, які продовжують спільні військові навчання та провокаційні дії в Східній Азії, Японія та Південна Корея опинилися в оточенні трьох ядерних держав, з якими у них історично та політично складні відносини, не кажучи вже про територіальні суперечки, які існують між усіма сторонами.
Деякі експерти, що займаються питаннями Корейського півострова, стверджують, що з точки зору Пхеньяна КНДР не має іншого виходу, окрім як розвивати свій власний потенціал для стримування. Проте варто зауважити, що з 1961 року Китай і КНДР мають угоду, яка забезпечує безпеку Північної Кореї з боку Китаю — це єдиний подібний договір КНР з іншими державами. Дія цієї угоди триває 20 років, і у 2021 році її термін було продовжено на нові 20 років, хоча раніше між країнами спостерігалося значне охолодження відносин. Окрім цього, Пхеньян отримав аналогічні гарантії з боку Росії. У зв'язку з цим, Кім Чен Ин відчуває себе більш впевнено і, під час виборів у США, здійснює випробування новітніх балістичних ракет як спосіб тиску на одну з найпотужніших країн світу. Він також розірвав зв’язки з Південною Кореєю, оголосивши Сеул своїм головним ворогом. Хоча Китаю може не подобатися така динаміка, наразі Пекін залишається спостерігачем. Сполучені Штати, у свою чергу, не лише зберігають свою присутність у Східній Азії, але й активно розвивають партнерство з Японією, Південною Кореєю, Тайванем, Австралією, Філіппінами та В'єтнамом у сфері оборони. Ці дії, хоча й не є агресивними, сприймаються в КНР і КНДР як підвищення зовнішніх загроз.
Варто підкреслити, що у 1961 році не лише Китайська Народна Республіка, але й Радянський Союз уклав ключову угоду про дружні стосунки, співробітництво та взаємну допомогу з Північною Кореєю. Відповідно до цього документа, СРСР не визнавав існування Південної Кореї до 1990 року. Однак, відносини між Росією та КНДР залишалися доволі складними до приходу до влади Володимира Путіна у 2000 році. Саме тоді почався період інтенсивного розвитку російсько-корейських зв’язків, який супроводжувався активними обмінами візитами та значним підвищенням рівня співпраці у різних сферах. Зокрема, у 2014 році Росія та КНДР перейшли на розрахунки в рублях, а всі боргові зобов’язання Північної Кореї перед Росією були анульовані. Дослідження періоду правління Путіна в контексті російсько-корейських відносин свідчить про цілеспрямовану політику Москви, спрямовану на підтримку режиму Кім Чен Ина, аж до створення фактичного оборонного союзу цього року. З 2000 року Путін активно готувався до нинішньої війни, включаючи залучення КНДР. Більш того, Росія протягом десятиліть докладала зусиль для розвитку зв'язків між Північною Кореєю та Іраном. Протягом певного часу Північна Корея надавала Ісламській Республіці Іран підтримку, оскільки її ракетні технології були на крок попереду іранських, але з часом обставини змінилися. Цього року чергова висока делегація з КНДР відвідала Тегеран, і аналітики вважають, що одним із ключових аспектів цього візиту, про який відомо небагато, стала співпраця у галузі ракетних і дронових технологій. У цьому контексті очікується, що угода про стратегічне партнерство між Москвою й Тегераном, яка, за інформацією Міністерства закордонних справ Росії, знаходиться на фінальному етапі узгодження, включатиме значний компонент оборонної співпраці.
У вересні прем'єр-міністр Малайзії Анвар Ібрагім відвідав Східний економічний форум у Владивостоці, де висловив прагнення своєї країни до поліпшення відносин із Росією, незважаючи на позиції США та країн Європи. Він підкреслив, що Малайзія намагається підтримувати позитивні зв'язки з усіма державами, але не дозволить зовнішньому тиску впливати на свої рішення. Як повідомляє Free Malaysia Today, під час свого виступу в Національному університеті оборони прем'єр-міністр згадав, як відмовився виконати вимогу держсекретаря США Блінкена про припинення співпраці з Москвою: "Я сказав: це ваша проблема, не тисніть на нас. Ми є незалежною суверенною країною і приймаємо рішення, виходячи з інтересів нашого народу". Анвар Ібрагім також акцентував на важливості нейтральної позиції Малайзії, зазначивши, що країна вважає Росію своїм особливим другом. Малайзія нещодавно стала партнером БРІКС і подала заявку на вступ до цього об'єднання. Однак сам прем'єр-міністр не відвідав саміт БРІКС, що відбувся в Казані.
На початку листопада поблизу острова Ява відбулися перші в історії військово-морські навчання ВМС Росії та Індонезії. Згідно з офіційною заявою індонезійської сторони, таке співробітництво "може сприяти миру та безпеці в морських водах регіону через використання нових можливостей для розвитку наших відносин". З огляду на це японські ЗМІ зазначають, що Індонезія займає нейтральну позицію щодо війни Росії проти України, але новообраний президент країни Субіанто Прабово виступає за розвиток відносин із Росією. Раніше він обіймав посаду міністра оборони й чотири рази протягом останніх чотирьох років відвідував Москву. Відомо, що під час останньої зустрічі з міністром оборони РФ Андрєєм Бєлоусовим він звертався з проханням надати Індонезії російські технології для розвитку її оборонної промисловості. Водночас аналогічну співпрацю Індонезія вибудовує й з Австралією та США, з якими також проводяться спільні навчання. Міністр закордонних справ Індонезії заявив про наміри його країни доєднатися до БРІКС. Так четверта за кількістю населення країна світу намагається балансувати між центрами сили, наполягаючи на своєму праві голосу не тільки з регіональних, а й з глобальних питань.
Приклади Малайзії та Індонезії не є винятковими, оскільки схожу мультиполярність у своїх зовнішніх відносинах демонструє, зокрема, Індія. Такі ключові регіональні гравці, як В'єтнам і Таїланд, також дотримуються політики рівновіддаленості від сучасних центрів глобального протистояння. АСЕАН, у свою чергу, принципово дотримується нейтралітету і не бажає вибирати між підтримкою США та Китаю. Дійсно, Китай виступає найбільшим торговим партнером для всіх країн регіону і займає одну з провідних позицій серед інвесторів, хоча США, Японія та Південна Корея також мають значну присутність. У поточному році США успішно конкурували з Китаєм за обсяги торгівлі з країнами АСЕАН. Хоча витіснення Китаю з ринків Південно-Східної Азії виглядає малореальним, справжня проблема полягає в іншому. Росія, хоча й не є економічним гравцем у регіоні, активно використовує свої стратегічні зв'язки з Китаєм для просування власних військово-технічних інтересів, перебуваючи при цьому в тіні економічної сили Китаю.
Рівень невизначеності в Південно-Східній Азії, вже досить високий через ситуацію з Тайванем, Південно-Китайським морем, стратегічну співпрацю між Росією та КНДР, а також зростаючі зв'язки між РФ і КНР, став ще більш очевидним після обрання Дональда Трампа президентом США. Впливові регіональні актори намагаються уникнути загострення конфлікту між США та "двоїстим альянсом" Китаю та Росії, сподіваючись, що Японії, яка під час минулого терміну Трампа майже єдина підтримувала з ним продуктивні відносини завдяки харизмі Шінзо Абе, вдасться знайти оптимальний тон для діалогу. Особливо враховуючи те, що в команді прем'єр-міністра Шігеру Ішіби є прихильники посилення оборонних можливостей Японії та збільшення витрат на оборону у відповідь на потрійну загрозу. Виникають думки, що Японія як партнер, а не просто клієнт, може бути більш привабливою для Трампа, хоча питання захисту Японії та Південної Кореї від ядерної загрози залишатиметься на порядку денному.
Завдання, яке потрібно буде виконувати, полягає в тому, щоби переконати Трампа "побачити" проблему Росії як самостійну загрозу інтересам США в Європі, на Близькому Сході й у Південно-Східній Азії поряд із економічним викликом із боку Китаю. На думку японських аналітиків, найкращим сценарієм для Трампа було б рішуче приборкання агресивної політики Росії, Ірану та Північної Кореї і заохочення потужних країн Південно-Східної Азії, що розвиваються, але схиляються до "табору КНР+", визначитись із пріоритетами розвитку.
Нерішучість політики нинішньої адміністрації США у стримуванні агресії країн "осі зла" спричинила певну недовіру регіональних союзників до ефективності безпекових альянсів у Південно-Східній Азії під час можливих криз. Це стало причиною зростаючого інтересу ключових країн регіону до альтернативних об'єднань, таких як ШОС і БРІКС, а також прагнення до співпраці з Заходом, Китаєм і Росією одночасно, при цьому проголошуючи формальний "нейтралітет" замість конфронтації.
Щоб відновити повагу та велич США, Трампу необхідно буде вжити рішучих заходів, зосередившись на принаймні двох ключових регіонах: Близькому Сході та Південно-Східній Азії. Очевидно, що у європейській політиці 47-й президент запропонує європейським країнам самостійно вирішувати питання війни та миру. Однак "самостійно" не означає "наодинці". Нещодавно Японія та ЄС підписали угоду про співпрацю в галузі безпеки та оборони, що є першим подібним контрактом, укладеним Європейським Союзом з країною Азійсько-Тихоокеанського регіону. Це лише початок, і, безперечно, не остання угода такого штибу.
