Тарас Попович: Протесты в Абхазии как индикатор российского империализма — Блоги | OBOZ.UA
Середина ноября для Сухуми, столицы непризнанной сепаратистской республики Абхазия, где Москва долгое время имеет мощные рычаги влияния, стала слишком жаркой из-за массовых протестов. Ситуация остается напряженной и поныне, потому что абхазская оппозиция отказалась от предложения фактического главы региона Аслана Бжании о проведении "досрочных выборов", как способа разрешить конфликт и выдвинула ему ультиматум, главное требование которого - отставка.
Вот текст на оригинальном языке:
Одночасно лідер самопроголошеної Абхазії Аслан Бжанія, який насправді є маріонеткою Кремля, характеризує протестні акції як "спробу державного перевороту". Він нібито турбується про "імідж" своєї країни та відносини з "стратегічним партнером", яким в даному контексті є лише Москва. Проте саме ці "стратегічні" зв'язки стали причинами протестів та невдоволення серед населення. Варто зазначити, що поточна ситуація в Сухумі виникла внаслідок спроби ратифікувати угоду з Росією, що передбачає збільшення російського бізнесу в Абхазії.
Основні аспекти угоди, проти якої виступають абхазці, пов'язані з наданням земельних ділянок російським компаніям, запровадженням тривалих податкових пільг для інвесторів з Росії, можливістю залучення іноземних працівників та безмитним імпортом будівельних матеріалів для реалізації проектів. Крім того, передбачено створення в Абхазії представництва російського банку для фінансування цих ініціатив. Насправді, ця угода фактично передає контроль над економікою Абхазії в руки російських підприємств. Це не перший випадок, коли російська сторона провокує конфлікти з метою подальшого поглинання самопроголошеної республіки Абхазія, поступово перетворюючи її на колонію Росії.
За непокору місцевих мешканців Москва карає, наприклад, перекриттям транспортного сполучення чи забороною на імпорт абхазьких цитрусових, як це сталося у 2004 році. Для більшості абхазьких родин саме цитрусові - основний дохід і засіб для існування. Або ж "чисткою" грузинського населення в самопроголошеній республіці, замінивши їх на росіян. Тож, абхазька історія переконливо доводить, що будь-яка "дружба" з Росією завжди матиме свою ціну і ціль.
Нагадаємо, що Абхазія проголосила свою "незалежність" після війни з Грузією у 1993 році. Самопроголошену державу не визнала ані Грузія, ані інші держави світу, окрім самої Росії, а згодом ще Сирії, Нікарагуа, Венесуели та Науру - така собі компанія "підтримки". Насправді ж "незалежність" тут лише умовна і така, яка вигідна Москві. Та, як демонструють події, що розгортаються в Сухумі цими днями, навіть маріонетки здатні на протести, не хочуть сліпо йти на повідку та виконувати волю Путіна. А ще це показник того, що в Абхазії ще жевріють основи громадянського суспільства і цей протестний настрій є підтвердженням цього та своєрідним лакмусовим папірцем для російських імперських амбіцій.
Деякі аналітики вважають, що Кремль міг заздалегідь організувати сьогоднішні акції протесту в Абхазії, щоб посилити свій вплив на політичну ситуацію в Грузії. Історично Росія визнала незалежність Абхазії як спосіб покарання Тбілісі. Грузинська президентка Саломе Зурабішвілі підкреслила, що в самопроголошеній республіці триває спроба ввести російське законодавство, з чим активно бореться громадянське суспільство. Росія вже давно зробила стратегічний вибір на користь інтеграції Абхазії, а нова угода - це лише ще один крок у напрямку перетворення окупованих грузинських територій на російські. Після вторгнення Росії в Україну контроль над цим регіоном став ще більш жорстким. Проте, якщо навіть через 32 роки імперського "підпорядкування" та фактичної окупації громадянське суспільство здатне на активні дії, є надія, що воно також зможе об'єктивно оцінити обставини і зрозуміти, що умовний "гарант" їхньої так званої незалежності насправді є головним загрозою для самої ідеї абхазького суверенітету.
Очевидно, що Росія продовжує свої гібридні війни, вдаючись до всіх можливих способів агресії, навіть заборонених. Однак не завжди ці дії призводять до успіху: Кремль жодним чином не зміг досягти своїх цілей та підкорити Україну, яка вже три роки захищає не лише свої кордони, а й спільні європейські. Путін так і не зміг підірвати єдність та солідарність Європи, навпаки, його дії лише зміцнили її. Російська агресія 2008 року стала першою спробою Кремля змінити суверенні кордони в Європі та відкрити атаку на демократичне співтовариство. Вторгнення та незаконна окупація Абхазії і Південної Осетії стали лише початком руйнівного плану Кремля. Подібний агресивний сценарій повторився в Криму та на сході України. Якщо в 2008 році Росія сприймала відсутність рішучих міжнародних дій як дозвіл на агресію, то сьогодні ситуація змінилася. Світ усвідомив і відчув загрозу з боку Росії в більш широкому контексті: якщо сьогодні агресії піддаються Грузія чи Україна, то в майбутньому жодна країна не може почуватися в безпеці від кремлівських амбіцій. Росія, на чолі з її лідером, досі не може відмовитися від шкідливого спадку більш ніж півстолітнього радянського експерименту, навіть намагаючись відродити його не лише в своїй країні, а й у світі в цілому. Але, як відомо, всі імперії зрештою розпадаються. І російська недоімперія не є винятком з цього правила. Варто лише трохи почекати і прискорити цей процес перемогою України у війні з агресором.
