На пам'ять про вчителя та бійця 144-ї бригади Володимира Іванова.
Проживши все своє життя, я віддав його вивченню історії України та боротьбі за її незалежність.
Громада отримала важку звістку. На фронті загинув Володимир Миколайович Іванов. Його життя було тісно пов'язане з історією України. Від вчителювання з історії до активної участі в революційних подіях і служби на передовій – він завжди знаходився там, де була потрібна його сила та мужність. Це була особистість, яку неможливо було не помітити і не запам'ятати. Його численні прізвиська – "Строгий", "Справедливий", "Захисник Всесвіту", "Вічний Революціонер", "Професор", "Історик", "Учитель" – свідчили про багатогранність його натури, - так про втрату воїна повідомила Гайворонська громада на Кіровоградщині.
Володимир з'явився на світ 22 квітня 1967 року в Сколе, розташованому в Львівській області, в родині працівників. Після закінчення школи він вступив до Балтського педагогічного училища. Однак навчання було призупинено через проходження військової служби, після чого він знову повернувся до училища. Незабаром після отримання диплома він уклав шлюб.
Чоловік обіймав посаду вчителя фізичної культури у Вікнинській середній школі, а пізніше став викладачем початкових класів у Хащуватській середній школі. Одночасно він здобував освіту на заочному навчанні історичного факультету Кіровоградського державного педагогічного інституту імені Винниченка. Мав вищу педагогічну категорію та звання "Старший вчитель". Володимир Іванов неодноразово відзначався за свою педагогічну діяльність почесними грамотами та подяками. Крім того, він є автором низки статей та наукових робіт.
Дружина Володимира Ольга опублікувала у соцмережах щемку історію про квіти, які їй дарував коханий.
"Наша "Квіткова історія" почалася у 1988 році з білосніжних величезних хризантем, коли Володимир Миколайович у новорічну ніч вручив мені букет-сюрприз і зізнався у коханні. Моєму здивуванню не було меж. Звідкіля взявся букет? Виявляється, їхав разом з нами в одному автомобілі аж із Балти. Йому не зашкодили ні довготривалий переїзд, ні мороз", - пише жінка.
Він згадує, як під час навчання, після сесії, розпочалися зимові канікули. Володимир вирушив до батьків у Сколе. У той час мобільні телефони були рідкістю, і для пари розлука здавалася безкінечною. Але через тиждень на порозі Ольги з'явився яскравий кошик білих цикламенів, з якого визирав усміхнений Володимир. Він подолав тисячі кілометрів, змінив кілька видів транспорту і витримав холодну зиму, щоб зустрітися з нею.
"А потім Володимир Миколайович (дізнавшись, що я вирощую троянди зі зрізаних гілочок) подарував мені цілий трояндовий рай. Яких лишень троянд тут не було! Володя вирощував троянди зі зрізаних квітів, прищеплював на шипшині, виписував з Латвії, формував штамбові кущі троянд. Це було неймовірно! 200-300 кущів троянд приваблювали очі різнобарвними квітами, наповнювали п'янкими пахощами усе подвір'я, дарували відчуття щастя, затишку, радості. А штамбові троянди - взагалі феєрія... Величезний букет квітів на одному стеблі, ніби казкове дерево з чарівної Країни Ельфів. Здавалося, що я потрапила в казку і живу в ній", - розповіла жінка.
Також вона отримувала від чоловіка букети польових квітів, з приводу і без. На жаль, два букети Ольга тепер згадує як останні.
Ольга ділиться спогадами про два особливі букети, які залишили незабутні сліди в її душі. Перший з них Вова подарував їй 18 травня, коли готувався повернутися до військової частини. Тоді вони вперше і востаннє зустрілися. Букет, сповнений лососево-рожевих троянд, прикрашав її вазу протягом майже двох тижнів, не втрачаючи своєї краси. Це був символ мрій і сподівань, який дарував їй віру в те, що життя обов'язково переможе. Другий букет, також з лососево-рожевими трояндами, приніс Костик 22 липня. Він влетів до кімнати з радісною новиною: "Ось тобі букет! Дідусь Вова просив передати, що дуже тебе любить і все буде добре". Ольга з вдячністю прийняла квіти і розмістила їх у вазі на тому ж місці, де стояв перший букет. Але ці квіти, на жаль, обсипалися вже через два дні, в найтяжчий для неї момент — 24 липня 2024 року, коли її коханий загинув.
У Гайворонській громаді розповідають, що Володимир був серед перших, хто підтримав Революцію Гідності. З 2015 року він активно займався громадською справою та волонтерством, встановлюючи зв'язки з волонтерами в Німеччині. Вже з перших днів повномасштабного вторгнення Росії він приєднався до тероборони. Пізніше він неодноразово, а саме 12 разів, писав рапорти, просячи відправити його та друзів "на передову". В результаті Володимир став бійцем 144-ї бригади, у складі якої до останнього моменту захищав незалежність України.
Володимир Миколайович - вічний борець за справедливість. Це не просто фраза, а глибока істина. Кожен його крок і рішення були спрямовані на укріплення незалежності України. Він був дійсно відданим патріотом, який, ризикуючи власним життям, боровся за свободу і гідність своєї країни. Він залишався вірним своїм обіцянкам і принципам, які передавав своїм учням. До останнього моменту, без вагань, він підтримував свій народ і Україну, згадують про нього в громаді його учні та побратими.
Відповідно до останнього бажання героя, під час прощання лунали його найулюбленіші мелодії, серед яких і марш УПА, що відображав його непохитну відданість батьківщині та бойовий настрій.
"Він, без сумніву, був уособленням любові до життя, щоденно відстоюючи та захищаючи існування кожного з нас. Вкладаючи всі свої зусилля у підтримку миру та безпеки в країні, Володимир Миколайович пожертвував власним життям заради блага всієї нації, ставши символом відваги й самопожертви. Його любов до України не знала меж, і він ніколи не відмовлявся від боротьби за її свободу, завжди просячи поважати його вибір, приймати його рішення та пам'ятати про його відданість спільній справі. Його дух залишиться в наших серцях, як промінь світла, що веде нас до свободи й незалежності," - зазначили в день прощання з героєм на Фейсбук-сторінці громади.
Слава і шанування Героя!
