Оккупированный Донбасс представляет собой мрачные регионы, находящиеся на грани вымирания. Жизнь в этих местах уже не сможет вернуться к нормальным условиям, - утверждает Денис Казанский.

Протягом десятиліття блогер і журналіст Денис Казанський щоденно досліджує та оцінює російську пропаганду, викриваючи її неправдиві інформаційні повідомлення.

"Я, напевно, найбільш вдячний їхній аудиторії, найсуворіший фанат. Вірогідно, немає нікого, хто б споживав стільки контенту, як я. Я переглянув усі інтерв'ю Стрєлкова. Немає жодного іншого "прихильника" Гіркіна, який би це зробив. Я в цьому переконаний і підкреслюю це", - жартує Казанський.

Він з'явився на світ і провів свої дитячі роки в Донецьку, тому має глибоке розуміння справжнього обличчя цього краю. У своїх творах "Чорна лихоманка" та "Як Україна втрачала Донбас" він детально описує життя та події, що формували цей регіон.

З початком російської агресії у 2014 році Казанський був змушений залишити свій дім і переїхати до Києва. Проте він не припиняє ретельно слідкувати за подіями в окупованих регіонах та своєму рідному місті.

Яким чином російська окупація трансформувала еліти в Донецькій та Луганській областях і яким чином це позначилося на еволюції цього регіону? Які меседжі російська пропаганда намагається донести до своєї аудиторії? І як здійснювати аналіз російських медіа, щоб зберегти критичне мислення та не піддатися їхнім маніпуляціям?

З усіх цих питань "Українська правда" провела бесіду з Денисом Казанським. Пропонуємо вашій увазі стислий виклад інтерв'ю. Повну версію можна переглянути на YouTube каналі УП.

Ви – один із тих, хто пильно спостерігає за російською пропагандою і проводить її аналіз. Скільки годин на день ви присвячуєте перегляду такого контенту?

Мабуть, більше восьми годин щодня. Це означає, що це значна складова мого життя.

На щастя, я вже зустрів людей, які готові мені допомогти. Наприклад, є дівчина, яка переглядає те, що я прошу, і розбиває це на окремі частини.

Якби ми не стикалися з постійною російською агресією, можливо, я б займався зовсім іншим: став би популяризатором науки, літературним критиком, вів би блог про історію або досліджував би цікаві факти. Натомість, я вимушений зосередитися на темі шизофренії. На жаль, така вже наша реальність.

Як вам вдається спостерігати за російською пропагандою, щоб не втратити розум і не почати вірити в її тези?

Часто чую питання: "Як тобі вдається не зійти з розуму через усе це?"

Хоч як багато я спостерігав і слухав це, в мене виникає лише одна думка: "Як, чорт забирай, можна цьому вірити?! Як можна піддаватися на такі речі?! Що в цьому, блін, може бути хоч трішки привабливого?!".

Це тупо потік бруду й образ. Вони постійно хочуть над кимось домінувати, когось принижувати, когось змушувати до чогось, позбавляти якихось прав. І коли я дивлюся на того ж Дугіна чи Малофєєва, це просто якась суміш мракобісся, ненависті, антисемітизму та українофобії. Треба геть не дружити з головою, щоб бачити в цьому щось привабливе і вірити в це.

Мені здається, це розраховано на якихось невдах по життю, на людей, які не змогли реалізуватися і їм треба з чогось зловтішатися. Це взагалі б не мало працювати, але воно чомусь працює.

Який найгірший абсурд, пов'язаний з російською пропагандою, ви коли-небудь бачили?

Один з найвидатніших - про "військову саранчу".

Десь у Луганській області сталося захоплення рибного господарства, де відбувалося розведення риби. В результаті, там також використовували корм, серед якого були коники. У сюжеті можна побачити, як численні мертві коники розкидані по підлозі, а жінка в балаклаві пояснює, що це — "генетично модифіковані бойові саранчі", які "були спеціально виведені" для того, щоб "рушати у напрямку "ЛДНР" та Росії з метою знищення рослинності". Це просто неперевершений сюжет!

Існувала ситуація, коли одна жінка з територій, які опинилися під окупацією, ділилася своєю історією. Вона стверджувала, що "український пілот скидав бомби на мирних жителів Донбасу". Вона казала: "Я бачу, як летить літак. А пілот усміхається. Уявіть собі: він усміхається мені і стріляє в наш бік". Тобто, вони подають такі свідчення, що є фізично неможливими! Це просто абсолютно абсурдна брехня!

Це мене справді здивувало. Завжди можна придумати щось, що виглядає хоч трохи реалістично. Щось, що могло б насправді відбутися. Але інколи складається враження, що вони спеціально жартують і просто насміхаються, щоб розважитися.

Однією з цілей російської пропаганди є не лише виробництво подібних сюжетів, а й створення інформаційного шуму, який затуляє досягнення українських військових у російському інформаційному просторі.

Операція на Курщині, враження Керченського мосту, удари по військових і промислових об'єктах на території РФ, ліквідація російських військових керівників - як російська пропаганда реагувала на ці операції?

- Не скажу, що вони це якось "гасили". Навпаки, вони це не замовчують, бо замовчати таке не вдасться: всі про це пишуть, відео розлітаються соцмережами. Тому вони просто для цих історій шукають "стрілочників", щоб подати своїй аудиторії ці новини так, щоб відвести будь-які претензії від Путіна.

Наприклад, коли українські дрони атакували російські нафтопереробні підприємства, той же Соловйов заявляв, що "винні в цьому монстри, які контролюють нафтові компанії". Він запитував: "Чому ви не інвестуєте в системи протиповітряної оборони, щоб захистити свої НПЗ?!" Таким чином, у випадку атак на НПЗ він вважав, що відповідальність лежить на керівнику нафтобази, який не придбав, скажімо, ЗРК "Бук" і не використав його для оборони.

Події, що розгорталися на Курщині, не могли залишитися непоміченими. Хто ж був оголошений винним у цьому? Строковики, які втекли з поля бою. Тобто винними виявилися не Путін чи Герасимов, який не помітив наступ ЗСУ, а ті, хто без бою здався в полон. Деякі російські патріоти, серйозно сприймаючи ситуацію, записували відео, в яких стверджували, що цих солдатів взагалі не слід обмінювати, оскільки вони самі винні у своїй долі.

- Якщо подивитися на російську пропагандистську машину ззовні, як виглядає цей організм?

Російська пропаганда може бути умовно класифікована на два основні типи: перший — це пропагандисти, які діють в інтересах Кремля, отримуючи фінансування з державного бюджету, їх часто називають "охоронцями", а другий — це "турбопатріоти", що отримують підтримку від альтернативних джерел, пов'язаних із різними "групами впливу" в Кремлі.

Перші кажуть, що влада і Путін праві, що вони все роблять правильно, а всі, хто критикують їх чи чимось невдоволені - вороги. Другі - критикують, але не Путіна, а якихось виконавців, яким кажуть: "Ви дискредитуєте Путіна, приховуєте від нього всю правду! Путіну не доносять, як воно насправді!"

"Охоронці" і "турбопатріоти" ведуть суперечки, незважаючи на те, що обидві сторони підтримують війну: "турбопатріоти" виступають за радикальний і безкомпромісний підхід, тоді як "охоронці" пропагують війну, що відповідає вказівкам Путіна.

- Наративи російської пропаганди поширюють не тільки росіяни, але й українці, які перейшли на їхній бік. Наприклад, Олег Царьов, Тетяна Монтян, Юрій Подоляка. В чиєму таборі вони зараз працюють і яку роль відіграють?

- Доля розкидала їх по різних таборах. І вони дуже часто воюють, зокрема і між собою.

Якщо звернути увагу на програму Соловйова, можна помітити безліч наших колишніх парламентарів: Ігоря Маркова, Володимира Олійника, Спірідона Кілінкарова. Раніше вони були впливовими фігурами в політиці, а тепер перетворилися на кумедних персонажів, які отримують від 5 до 10 тисяч доларів за свої виступи (згідно з інформацією УП). "Турбопатріоти" запитують їх: "Хто ви є? Чому ви нам щось розповідаєте, якщо втратили свою країну?"

Соловйов виявляє неймовірну ненависть до Тетяни Монтян, присвячуючи їй цілі промови, повні зневаги. Він не соромиться використовувати різноманітні образи, називаючи її "косматим чудовиськом" і "божевільною". Постійно висміюючи її на всю Росію, він ставить її в позицію ганчірки, яку безжально розтягує. Не обминає він і Царьова, закидаючи йому: "Олеже, ти програв свою країну, втік до Росії, а тепер ще й дозволяєш собі говорити. Замовчи".

Тобто ось таке ставлення до них. Вони там перетворилися всі на напівмаргіналів, над якими всі знущаються. Це жалюгідне видовище.

Ще один проросійський політик, який повернувся до Росії внаслідок обміну, - це Віктор Медведчук.

В Україні він мав цілий медіапул, який поширював проросійські наративи. Чи займається він чимось подібним зараз у РФ?

- Він створив організацію "Другая Украина". Це квазіпартія, від якої він час від часу робить заяви. Інколи їх або ж інтерв'ю з ним поширюють державні російські ЗМІ. Але, безумовно, такої медіаімперії, як в Україні, у нього немає.

Якби я був Путіним, я б взагалі Медведчука розстріляв за те, що він зробив. Не розумію, як цій людині можуть досі довіряти. Він мав просто шалені ресурси для реалізації будь-чого: і гроші, і партію, і телеканали, і активи - і просрав просто все. Більшого невдахи, ніж Медведчук, не можна вигадати.

Ставлення до цієї особи в Росії серед патріотів є досить негативним: його вважають пройдисвітом та абсолютним брехуном, який "зрадив і Путіна, і Росію". Проте, незважаючи на це, Путін з невідомих причин продовжує його підтримувати. Можливо, що це пов'язано з особистими зв'язками. Він забезпечує його фінансуванням, хоча, на мою думку, більшість цих коштів просто привласнюється в процесі.

Де російська пропаганда в даний момент має більший вплив: на телебаченні чи у Телеграмі?

- Вони намагаються її використовувати всюди, де можливо. Просто є платформи, де їх банять, наприклад YouTube, який заблокував багато їхніх радикальних пропагандистів, котрі постійно говорили про ненависть і вбивства. Але те ж саме шоу Соловйова не чіпали.

У будь-якому випадку, значна частина контенту являє собою агресивну російську Z-пропаганду, що випромінює відверту ненависть. Ця інформація постійно підживлює ворожість у російському суспільстві, змушуючи людей зжимати кулаки під час перегляду. Варто згадати, що у 2014 році багато людей, після перегляду телевізійних програм, вирішували стати найманцями та вирушали на Донбас, щоб брати участь у війні.

Зараз через телеграм-канали вони намагаються впливати не лише на російську аудиторію, а й на українців. Для цього були запущені проекти під назвами "Резидент" та "Легитимный". Ці канали розповсюджують виключно дезінформацію, що легко перевірити, оскільки їхні прогнози часто виявляються невірними. Незважаючи на це, їхня аудиторія залишається значною. Схоже, що деякі з наших співвітчизників все ще читають ці матеріали і вважають їх українськими каналами з достовірними інсайдами.

Деякі російські телеграм-канали виконують роль воєнних кореспондентів. Які наразі є їхні підпорядкування та чи зазнала зміни тональність їхніх повідомлень після усунення Євгенія Прогожина?

Існують воєнкори, які мають певний ступінь офіційності: вони співпрацюють з зареєстрованими федеральними засобами масової інформації і часто запрошуються на заходи, наприклад, до Міністерства оборони РФ або на зустрічі з Путіним. Вони також з'являються на російських телеканалах.

А є неофіційні. Вони більш опозиційні й часто пишуть більш об'єктивну інформацію про втрати, про проблеми в російській армії. Через це їх, звісно, нікуди не беруть.

Коли Пригожин ще був живий, у нього був свій пул воєнкорів, які годувалися в його холдинзі "Патріот". Вони дозволяли собі критику Міністерства оборони, Шойгу, нахвалювали "Вагнер" як "настоящий цвет русской армии".

Після усунення Пригожина, він покинув своїх прибічників у пошуках нових покровителів. Серед них можна виділити православного олігарха та затятого монархіста Костянтина Малофєєва. Саме він ще в 2014 році підтримував фінансово Стрєлкова та Бородая, фактично започаткувавши конфлікт в Україні. Малофєєв також володіє напівопозиційним телеканалом "Царьград", де публікує критичні матеріали, проте вони жодним чином не стосуються Володимира Путіна.

У спецназу Кадирова "Ахмат" є теж свої воєнкори, які пишуть ""Ахмат" - сила", ""Ахмат" - молодці". Тобто помітно, що вони отримують від "Ахмату" зарплату.

Якщо підняти питання про вплив війни на майно та авторитет російських провідних пропагандистів, таких як Соловйов та Симоньян, які зміни відбулися в їхньому фінансовому становищі та суспільному статусі?

- Їхні перегляди, аудиторія, авторитет серед глядачів зараз падають. Наприклад, програма Соловйова вилетіла з 50 популярних програм у Росії. Це, здається, вперше за довгий час.

А що стосується доходів, капіталів, їхнього впливу в системі російської влади, то, я гадаю, все це зросло.

Росія розробляє пропагандистський контент не тільки для власного населення, а й для жителів українських територій, що підлягають окупації. Чи існують відмінності в цій пропаганді?

Росія не накладає жодних обмежень на своє телебачення та федеральні засоби масової інформації в цих регіонах, через що мешканці продовжують їх переглядати. Звичайно, існують певні місцеві медіа, але їхній контент зазвичай не відрізняється від загальної картини.

Основним завданням у цьому випадку є демонстрація того, як відбувається "відновлення" в регіонах, зокрема в Маріуполі, де Росія намагається показати процес ремонту зруйнованих будівель. Проте ця картина не відображає реального стану справ. Багато об'єктів виглядають так, ніби їх ремонтують, але при вході всередину місцеві жителі розповідають, що "дах зняли і залишили без покриття, і тепер він протікає". Отже, ці "відновлення" фактично залишаються на стадії замороження.

Ті будівлі, що зводять у цьому регіоні, на жаль, не призначені для мешканців Маріуполя, які залишилися без даху над головою, а реалізуються на продаж. Таким чином, ці люди опинилися в безвихідній ситуації. Жоден з федеральних телеканалів, звичайно ж, не висвітлить цю проблему. У кращому випадку вони отримують мізерні компенсації, яких недостатньо навіть для придбання пристойного житла.

Якщо переглядати контент з українських окупованих територій на TikTok чи Instagram, можна натрапити на відео досить незвичних блогерів, таких як "міс "ДНР", Євген Васильєв з Макіївки або Кирило Сіріус з Донецька.

Вони - реальне відображення аудиторії, яка проживає зараз там? Чи все ж таки це просто виняток, і ці люди стали популярним через свій специфічний стиль?

Вони є втіленням того, що Росія заподіяла Донецьку. Коли на них поглянеш, складається враження, що це місце з якогось постапокаліптичного світу, де мешкають незвичайні персонажі та дивні істоти.

Кирило Сіріус - ріелтор з Донецька, спочатку спеціалізувався на оглядах нерухомості, а згодом переключився на оцінку кіосків на ринку, популярної шаурми та підроблених кросівок.

Женя Васильєв - людина, яка бореться з генетичним захворюванням. Його відеоматеріали важко переглядати через велику частку ненормативної лексики. Крім того, він позбавлений зубів. Цей молодий чоловік з Макіївки став своєрідним символом і втіленням труднощів, з якими стикаються мешканці цих непростих регіонів.

І ця вся історія насправді також демонструє бідність культурно-політичного життя там.

- Як зараз виглядає так звана еліта окупованого Росією Донбасу?

Я не певен, чи доречно вживати термін "еліта" в даному контексті, адже наскільки може бути елітарною окупаційна адміністрація?

Коли там існував період "сірої зони", то представники місцевого криміналітету і бойовиків хотіли вигнати попередні еліти і привласнювали собі їхні активи.

Умовний Захарченко намагався грати в якусь суб'єктність в силу своєї не дуже високої інтелектуальності. Можливо, він повірив у те, що він реально чимось керує, що він - реальний лідер "республіки".

Один з аспектів його діяльності полягав у формуванні власних збройних сил. Це була так звана "Гвардія Республіки", яка не підпадала під контроль Росії. Фінансування здійснювалося за рахунок коштів, відібраних у місцевих бізнесменів, і вона підпорядковувалася лише йому, а не представникам ФСБ. Крім того, Захарченко прагнув створити свою бізнес-імперію.

На сьогоднішній день ми маємо Пушиліна, але він не більше ніж простий слимак. Це особа, що не має жодного значення, яка не несе відповідальності і не має жодного впливу. Він не створює власні армії і нічого не захоплює самостійно, без вказівок зверху.

Багато людей в цих регіонах вже не є місцевими, а є громадянами Росії. Москва більше не приховує своїх намірів і відкрито відправляє своїх громадян.

Це особи, які не мають ніякого зв'язку з Донбасом, але прагнуть впливати на його управління. Чи можна їх вважати місцевими елітами? Сказати це з упевненістю важко, адже термін "еліта" передбачає наявність певної суб'єктності.

Чи мають усі ці гауляйтери якийсь вплив? Чи здатні вони приймати рішення самостійно, без вказівок з вищих ешелонів? Моя думка — навряд.

Отже, на мою думку, ці території в даний момент є регіоном, де відсутні еліти.

Якщо розглядати звичайних громадян, що проживають у цих регіонах, яким чином можна описати типового жителя "ДНР" та "ЛНР"?

Після 2022 року мешканці цих регіонів вигадали мем, що яскраво відображає сучасну ситуацію: "ЖНР" - "Женская Народная Республика". Це означає, що на цих територіях переважають жінки, здебільшого середнього або похилого віку. Така ситуація виникла внаслідок масової мобілізації чоловіків з місцевого населення.

Ця місцевість зазнала гуманітарної кризи і все ще стикається з її наслідками. Там, де російські війська ведуть бойові дії з 2022 року, панує спустошення: міста перетворюються на напівзруйновані села, а деякі села взагалі зникають. Райони, які опинилися під контролем Росії до 2022 року, страждають від значної втраченості населення, адже зрозуміло, що нормальне життя там вже неможливе — ні в складі Росії, ні в Україні, як би це не було прикро.

До початку війни в 2014 році цей регіон був депресивною шахтарською територією, але тоді ще існувала надія на його відновлення. Наразі ж ця місцевість перетворилася на сіру зону, з якої втекли всі, хто мав таку можливість, незалежно від своїх політичних переконань.

У найближчому майбутньому я не спостерігаю жодних ознак, які б вказували на можливі суттєві зміни або покращення життя на цих землях. Це регіони, що занепадають, і їхня ситуація залишається досить похмурою.