1000 днів Великої війни: які уроки ми отримали про себе, наших товаришів та противників?

Позаду залишилося 1000 днів масштабної війни. Це 24 тисячі годин неймовірного опору. За 1 мільйон 440 тисяч хвилин ми не лише стояли на передовій історії, а стали її авторами. Однак за героїзмом приховано чимало втрат і страждань: постійно лунають сирени повітряної тривоги, гримить протиповітряна оборона, чути звуки артилерії, вибухи ракет, дронів і снарядів, знищені будівлі, навчальні заклади, лікарні, стерті з лиця землі містечка та села, заміновані території, десятки тисяч загиблих та поранених, мільйони людей, які змушені були залишити свої домівки.

Позаду – тисяча днів масштабної війни. Через кров, пот і сльози ми доводимо світові, а насамперед собі, що ми – справжня зріла нація, згуртована та мужня, а не якесь "невдале державне утворення", як нас деякі охарактеризували. Не забуваймо, що нам прогнозували лише три дні, але ми значно перевершили ці очікування, примноживши їх на 333,3. І будемо продовжувати примножувати. А ворога – зводитимемо до нуля. Ми стаємо сильнішими, рішучішими і не піддамося. Перемога безумовно буде на нашому боці.

Попереду - тисяча днів... Давайте спробуємо розглянути, що ми вивчили про себе, своїх друзів і нашого супротивника за цей період.

УКРАЇНА: МИ НІКОЛИ НЕ ВІДЧУВАЛИ СЕБЕ ТАКИМИ САМОСВІДОМИМИ, ЗРІЛИМИ І СИЛЬНИМИ, ЯК СЬОГОДНІ, КОЛИ ЗМОЖЕМО ДІЯТИ В ОДНІЙ СОЛІДАРНІЙ ВОЛІ.

"Ми виявили, що протягом усього часу недооцінювали рівень стійкості як української держави, так і Збройних сил України, а також наших громадян. Якщо б наші первісні очікування щодо власних можливостей і оцінки з боку міжнародних спостерігачів справдилися, ми могли б зазнати поразки ще навесні 2022 року. Проте ми продовжуємо чинити опір значно сильнішому ворогові вже понад 2,5 роки", - зазначає в інтерв'ю Укрінформу журналіст і військовий Павло Казарін.

Не зважаючи на всю свою трагедію, він вважає, що ця війна має досить потужний очищувальний ефект для тих, хто вірив, що можна знайти спільну мову з країною-агресором.

"Мені здається, що велика кількість наших співгромадян зрозуміла, що єдина запорука миру - це сильна армія, гарантії безпеки та надійні союзники. Це, напевно, головні висновки, які ми можемо зробити на 1000 день Великої війни", - додав він.

Громадський діяч, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи Валерій Пекар вважає, що за цей часи ми дізналися, що є досить стійким суспільством, сила якого полягає у горизонтальних мережах вільних людей.

"Як Збройні сили, так і державні інституції, місцеве самоврядування та бізнес продемонстрували значну стійкість у відповідь на складні виклики. Це свідчить про те, що останні три десятиліття не пройшли даремно. Наші сильні сторони сформувалися завдяки випробуванням, з якими ми стикалися протягом століть: здатність до самозабезпечення та колективної дії, гнучкість і адаптивність, вміння виживати та підтримувати стабільність навіть у найскладніших умовах. Ми вміємо об’єднуватися, незважаючи на різниці, і на деякий час відкладати конфлікти", - підкреслив Пекар.

Політолог Олег Саакян каже, що ми дізналися, що війна не лише десь на Сході, і що всі 1000 днів Великої війни, яка триває понад 10 років, ми були в одному човні - всі разом.

"Ми зрозуміли, що Захід, Схід, Північ і Південь - це не такі вже й далекі регіони, і їхня різниця не така суттєва, як здається. У той час, поки діти з Донеччини катаються на лайбах, їхні однолітки на Львівщині або Тернопільщині обирають велосипеди, а на Закарпатті - біцикли, усі вони, без сумніву, подорожують на одному і тому ж транспорті під назвою "Україна", - підкреслює він. - Ми також усвідомили, що для пострадянської України, де дехто намагається шукати столицю у Москві, не існує столиць у Брюсселі чи Вашингтоні, а є лише Київ. Саме тому любити, захищати та розвивати Україну можуть лише українці, адже ніхто інший не має такого зацікавлення."

Ми дізналися, що ми пройшли просто шалений шлях і нам точно вже не соромно, адже більшість помилок уже не повторюємо.

Ми усвідомили, що Україні необхідна підтримка не лише невеликої групи, а значної частини суспільства. Ми пережили моменти, які пробудили в нас колективну гордість, а також спільні трагедії і відчай. Це дало нам відчуття єдності. Хоча ми стали менш довірливими до міжнародного співтовариства та глобальних подій, в нашій душі все ще живе романтизм.

За словами Саакяна, ми як нація та суспільство вже почали задавати собі непрості питання, намагаючись зрозуміти ситуацію в її багатогранності, а не лише в рамці чорного та білого.

"Але ми ще не навчилися відповідати на ці запитання. Ми живемо в режимі візії за горизонт, але не стратегії. Нам ще потрібно навчитися жити, планувати довгу стратегію, яка б дозволила виділяти головне і другорядне, яка б дозволила бути не просто поруч, але й разом, яка б створила синергію між державою і суспільством, - акцентує політолог. - А це те, що дало б змогу реалізувати той запит на нову етику і парадигму існування української держави, на новий тип відносин між громадянином і державою, який проявився вчергове в історії України на тлі російського повномасштабного вторгнення".

Політолог Ігор Рейтерович зазначає, що ми виявили, що здатні об'єднуватися не лише в тяжкі часи, але й усвідомлювати важливість власного шляху розвитку. "З одного боку, ми надзвичайно доброзичливі та миролюбні, адже наша гостинність завжди була відзначена. Згідно з опитуваннями, що проводились з 1991 року, 85-90% українців висловлювалися проти війни. Однак, коли постала загроза нашій землі та близьким, у нас знову прокинувся козацький дух", — говорить він.

Ми здивували не тільки себе, а й увесь світ. Ми показали, що вміємо й можемо воювати і перемагати набагато сильнішого ворога.

За словами Рейтеровича, процес формування української політичної нації, який розпочався під час подій Майдану у 2014 році, завершився тисячу днів тому, 24 лютого 2022 року. Сьогодні вже очевидно, що українська нація існує і суттєво відрізняється від так званого російського "насєлєнія". Українці є європейською нацією, де цінності, свобода та незалежність мають пріоритет над матеріальними здобутками. Знову ж таки, результати опитувань показують, що ми готові переносити будь-які труднощі заради перемоги, адже для нас найважливіше — жити у вільній країні, дотримуючись своїх принципів і переконань.

Нарешті візіонер і директор Інституту фронтиру Євген Глібовицький називає цю війну одним з найбільш усвідомлених досвідів для українців.

"Сьогодні ми вперше досягли такого рівня самосвідомості, зрілості та здатності до колективних дій. Проте, незважаючи на наш прогрес, у нас ще є багато можливостей для вдосконалення та розвитку в цих сферах. Можна сказати, що ми маємо значний досвід, але водночас залишаємося новачками; наша історія багатогранна, але ми ще молоді. Це важливо усвідомлювати, говорячи про українців", - акцентував експерт.

СВІТ: НАШІ ПАРТНЕРИ ЗНАЧНО СЛАБШІ, НІЖ МИ ВВАЖАЛИ, АЛЕ СИЛЬНІШІ, НІЖ ВОНИ САМІ ПРО СЕБЕ ДУМАЛИ

"Про друзів ми дізналися, що вони не такі слабкі й розпорошені, як хотілося б ворогу, але й не такі сильні й згуртовані, як хотілося б нам. Що у відносини з союзниками треба інвестувати серйозні зусилля задовго до війни, і тим більше коли вона вже розпочалася", - каже Валерій Пекар.

Ми зрозуміли, що в основі світових процесів лежать інтереси, а не моральні принципи, і нам слід освоїти цю комунікацію.

"Крім того, ми все ще залишаємося малознаними, нас не усвідомлюють і не оцінюють належним чином. І, власне, ми самі не знаємо та не розуміємо багатьох з наших справжніх та потенційних партнерів, а також тих, хто не входить до євроатлантичної спільноти," - зазначив він.

Олег Саакян зазначає, що ми виявили, що цивілізований світ виявився значно більш вразливим, ніж ми припускали. Проте, з іншого боку, він виявився сильнішим, ніж сам про себе уявляв: "Ми почали переходити від повсякденного сприйняття міжнародної політики до більш структурованого підходу, орієнтуючись не на емоції, уявлення чи очікування, а на чіткі принципи, інтереси та завдання. Чи досягли ми цього повністю? Ні. Але ми поступово вчимося діяти як держава".

Ми виявили, хто насправді є нашими союзниками, а хто ні, у світлі сучасних викликів.

"Ми спостерігали за ситуаціями, де проявлялася розумність, але не було рішучості. І навпаки: рішучість проявлялася без належної розумності. Як суспільство, ми усвідомили, що навіть дорослі можуть помилятися, спостерігаючи за нашими західними партнерами, і зараз переживаємо свою власну сепарацію від цього. І хоча дорослі, усвідомлюючи, що щось пішло не так, здаються менш зрілими, ніж ми думали. Ми стали свідками першими великого шторму, який лише починає досягати інших наших партнерів. Це унікальний момент, коли Україна може запропонувати світові щось значиме," - зазначає політолог.

Україна має потенціал для цього і може використовувати свій досвід, навички та вміння на свою користь.

"Світ спостерігає за нашими діями і залишається в подиві. Цей подив не зникає. Час від часу він переростає у роздратування через нашу незручність і непослідовність. Ми зрозуміли, що таке відстоювати свої національні інтереси, незважаючи на всі обставини, іноді навіть в супереч здоровому глузду," - зазначив Саакян.

Євген Глібовицький зазначає, що ми усвідомили: наявність грошей та зрілість не завжди свідчать про мудрість. "Наші зрілі та заможні західні партнери можуть виявитися бездумними і ненадійними. Вони можуть бути щирими й вірними, але таку відданість ми від них очікували, тоді як неспроможність стала для нас несподіванкою".

Ігор Рейтерович зазначив, що протягом тисячі днів ми здобули цінний досвід стосовно наших партнерів. По-перше, ми змогли впевнитися в тому, що вони насправді існують.

Однак існує відчуття, що підтримка з їхнього боку іноді є невпевненою. Політолог зазначає, що ірраціональний страх перед Росією, який спостерігається у деяких західних союзників, все ще залишається невирішеним, попри тисячі днів повномасштабної війни. Хоча допомога є суттєвою, існують певні "червоні лінії", які важко логічно обґрунтувати. Часто самі наші партнери не можуть чітко пояснити, чому вони дотримуються цих обмежень.

Одночасно спостерігаємо за тим, як поступово визнається наше рівноправ'я і усвідомлюється, що Україна є невід'ємною частиною європейської спільноти, як і будь-яка інша держава-член ЄС.

"Крім того, можливо, навіть у ще більшій мірі. Адже наша інтеграція в Європейський Союз та НАТО реалізується за високу ціну – ціну людських жертв. Це найдорожче, що можна віддати за свободу та європейське майбутнє", - підкреслив Рейтерович.

Павло Казарін підкреслює, що ми спостерігаємо різні реакції країн на кризи, які, можливо, їх не стосуються безпосередньо. Наприклад, країни Балтії, Скандинавії, Польща та інші продемонстрували безпрецедентно високий рівень підтримки.

"Одночасно ми зауважили, що в нинішній Угорщині національний егоїзм домінує над усвідомленням спільних цінностей. Якщо раніше, до початку війни, багато хто вважав Польщу та Угорщину рівноцінними, то тепер ми бачимо кардинальні відмінності в державних політиках цих двох країн," - підкреслив журналіст.

Він також зазначає, що за цей час нам вдалося позбутися ілюзій. Ми усвідомили, що наша війна привертає увагу громадян інших держав, але не є вирішальним фактором для зміни їхніх виборчих уподобань. "Ми можемо здивуватися, коли Дональд Трамп виграє вибори в США, незважаючи на його висловлювання про нашу ситуацію. Це ще один доказ того, що наша війна не є пріоритетом для американських виборців, коли вони обирають, за кого голосувати. Ми просто зрозуміли, що їхні рішення базуються на зовсім інших критеріях".

Спостерігаючи за нашими друзями, ми усвідомили, скільки часу ми витратили даремно: "Країни Балтії, на які Російська Федерація також має агресивні наміри, відчувають себе в безпеці лише тому, що вчасно приєдналися до Північноатлантичного Альянсу. А ми, які довгий час не могли визначитися, де ж насправді знаходиться наша столиця — в Києві чи Москві, тепер залишилися наодинці в боротьбі з Кремлем".

ВОРОГ: РОСІЯНИ ТАКОЖ ЗДАТНІ ВЧИТИСЯ, ТЕРПІТИ І БОРОТИСЯ. ЦЕ ПРИДАЄ ЇМ ЩЕ БІЛЬШОЇ ЗАГРОЗИ ЯК ОПОНЕНТАМ.

"Про ворога... Я думаю, що до початку Великої війни у багатьох була спокуса пояснювати мотиви російського керівництва, перш за все, корупцією. Що, мовляв, воно обирає таку політику через те, що воно прагне збагачення, тому що воно прагне якось закапсулювати свою владу, - розповідає Павло Казарін. - Але насправді це ще одна ознака того, що ми недооцінювали наскільки люди можуть бути одержимими, з людиноненависницькими поглядами. І, умовно кажучи, люди, яких ми сприймали за злодіїв - насправді були вбивцями. І це ще одне пояснення, що корупція і такі меркантильні, але раціональні інтереси не завжди є тими чинниками, які пояснюють природу людських дій".

По-друге, ми усвідомили, що санкції не дають очікуваного ефекту. Усі ці пакети з обмеженнями, на які ми сподівалися на початку конфлікту, не змогли суттєво підірвати економіку нашого супротивника. Причиною цього є потужна підтримка з боку Китаю та Індії.

"Сучасний світ уже не є територією домінування західних економік, які можуть нав'язувати свої обмеження іншим країнам та змушувати їх дотримуватись певної політики. Наразі існує кілька економічних центрів впливу, серед яких Делі та Пекін. І поки ці важливі гравці не вирішать інакше, жодна країна не буде залишена на самоті або опиниться в жорсткій економічній ізоляції," - зазначив він.

По-третє, ми спостерігаємо, як знову повертаємось до початку XX століття, коли світ починає формуватися за певними напрямками.

"У цьому світі є вісі зла, які співпрацюють одна з одною - Іран, Північна Корея, Російська Федерація і Китай, який їх підтримує для того, щоб цей простір ринкових (або не зовсім, як у випадку КНДР) диктатур мав змогу протистояти ринковим демократіям. І я думаю, що якщо XX століття було простором, де конкурували ринкові демократії та планові диктатури, то XXI століття буде, скоріш за все, простором конкуренції між ринковими демократіями та ринковими диктатурами. І є підозра, що нашою війною перелік конфліктів у цьому столітті не обмежуватиметься", - вважає Казарін.

За словами Валерія Пекаря, стало очевидно, що противник в принципі не готовий визнати нашу ідентичність. Він щиро вірить у свої власні міфи, які ставлять під сумнів справжність нашого народу та його право на існування.

"Ворог не має бачення майбутнього, а лише фіксується на минулому. Він володіє як своїми слабкостями, так і перевагами, і це необхідно аналізувати в мирний час, чого ми не робили. Перед нами стоїть та ж сама імперія, яка може змінювати назви й символи, проте її жорстокість, зневага до життя людей та систематична брехня залишаються незмінними. Імперія складається з багатьох народів та ідентичностей, які здатні її зруйнувати, якщо ми надамо підтримку. Тоді Україна зможе досягти стійкого миру," - вважає викладач Києво-Могилянської бізнес-школи.

Євген Глібовицький зазначає, що навіть з усіма своїми негативними якостями, наш супротивник має здатність до адаптації: "Ми зрозуміли, що наш ворог може навчатися, проявляти витримку та вести боротьбу. Це робить його ще більш грізним суперником. Він здатен демонструвати розум та кмітливість, що дозволяє йому змінюватися в процесі конфлікту. Тому важливо не ставитися до нього зневажливо або легковажно, адже це може призвести до недооцінки його сил і, зрештою, до нашої поразки через цю недооцінку".

Також своє бачення висловив Олег Саакян: "Ми усвідомили, що однаково небезпечні як недооцінка, так і переоцінка супротивника. Важливо справжнє розуміння його суті. Ми зрозуміли, що коротка історична пам'ять може мати серйозні наслідки. Не можна забувати, з ким ми маємо справу."

Також ми з'ясували, чому в нашому фольклорі так багато епізодів, пов'язаних із москалями.

"Не прислухавшись до уроків історії, ми знову наступили на ті ж самі граблі, усвідомивши, що досвід попередніх поколінь має значення. Ми стали свідками того, як росіяни вміють вчитися, але їхні старі помилки та слабкості залишаються незмінними. Ми знову згадали, що Росія може зазнати поразки, і це стало очевидним для всього світу. Ми усвідомили, що Україна - це не Росія, а українці - не росіяни. І, цитуючи Голду Меїр, ми визнали, що ненависть росіян до нас перевищує їхню любов до власних дітей", - підкреслив Саакян.

Повномасштабне вторгнення Росії розвіяло всі ілюзії щодо нашого супротивника, зазначає Ігор Рейтерович: "Навіть після подій 2014 року багато людей намагалися розділити росіян на групи: є влада, є путіністи, а також 'хороші росіяни', які виступають проти війни. Проте 1000 днів Великої війни продемонстрували, що таких людей дуже мало. Більшість або активно підтримує агресію, або мовчки її схвалює".

Навіть ті, хто покинув країну, часто робили це не з протестом проти війни, а через побоювання мобілізації. Тепер вони вражені тим, що на Заході до них ставляться з недовірою і неприязню.

"Ці 1000 днів викрили глибоку проблему російського суспільства - його ресентимент та імперські амбіції. Ми дізналися, що це не нація, яка прагне до миру та розвитку, а просто маса людей, що живе ілюзіями величі та ненависті до всього чужого, - коментує політолог. - Їхня риторика і мислення застрягли у категоріях минулих століть, коли територіальні завоювання і військова агресія сприймалися як норма. Вони легко піддаються маніпуляціям і з готовністю приймають мілітаристську пропаганду, спрямовану на виправдання агресії та насильства".

Врешті-решт, ми дізналися, що цей зсув у сприйнятті Росії відбувається не лише в Україні, а й у світі: "Захоплення російською культурою, мистецтвом і літературою поступово втрачає свою привабливість, і все більше людей усвідомлюють справжню сутність сучасної Росії. Повернення Росії до клубу цивілізованих націй буде довгим і складним процесом. Це не просто питання зміни влади; це глибинна трансформація суспільства, його цінностей і поглядів. Якщо Німеччині після Другої світової війни знадобилося кілька десятиліть, щоб відновити репутацію, то для Росії цей шлях буде значно довшим".

Врешті-решт, фактори та обставини, які стали поштовхом до цієї війни, набагато складніші та загрозливіші, ніж ті, що спостерігалися в нацистській Німеччині.