"Я прагну, щоб за сприяння Бога мої вчинки сприяли тому, щоб ви разом із жінками та рідною землею не зазнали лиха ані від москалів, ані від шведів."
Московська армія знищила місто вогнем і вбила всіх його мешканців.
"Моє серденько, зажурився я, почувши от дівки таке слово, що Ваша Милість зло на мене має, бо Вашу Милість при собі не затримав, але відіслав додому. Уваж сама, що б з того виросло. Перша причина, що б твої родичі по всім світі розголосили, що взяв у нас дочку уночі ґвалтом і держав у себе замість наложниці. Друга причина: що, утримавши у себе, я б не міг жодною мірою витримати, та і Ваша Милість так же: мусіли б ми з тобою жити, як подружжя, а потім прийшло б неблагословення від церкви і прокляття, щоб нам з тобою не жити. Де б я на той час подівся? І мені через те Вашу Милість жаль, щоб потім на мене не плакали", - писав у листі 1704-го до коханої Мотрі Кочубей гетьман Іван Мазепа. Два роки тому він залишився вдівцем. Його дружина Ганна була донькою заможного білоцерківського полковника Семена Половця. Вона встигла овдовіти та виховувала двох дітей. Цей шлюб сприяв кар'єрі Івана Степановича, адже сестра Ганни була перша дружина гетьмана Петра Дорошенка. Отож Іван Мазепа й Ганна Половець прожили у шлюбі 20 років. Після смерті дружини козацька старшина радила Мазепі одружитися, але він відмовлявся через свій поважний вік. На той час йому було 62 роки.
У щоденних клопотах і державних справах Іван Мазепа намагався подолати самотність. Часом вечорами в кабінеті писав вірші. Потім ці твори потрапляли в народ як кобзарські думи. Якось зняв зі стіни бандуру й почав перебирати струни, а потім тихо заспівав: "Ой горе тій чайці, горе тій небозі, що вивела чаєняток при битій дорозі". Співаючи, почув, як позаду хтось йому підспівує. Озирнувся й побачив Мотрю.
Мотрона Кочубей була дочка генерального судді Василя Кочубея. Іван Степанович часто відвідував його розкішний маєток у Диканьці. Якийсь час старі соратники не спілкувалися, бо Кочубей не міг змиритися, що булава дісталася не йому, а Мазепі, хоча раніше вони товаришували. Мазепа навіть став хрещеним батьком найменшої доньки Мотрі. І ось, коли він через тривалий час знову зустрів 16-річну похресницю, дівчина перетворилася на красуню. Вони почали спілкуватися. Гетьман вражає Мотрю своїм блискучим розумом.
"В цілому, він має схильність до розкішного оформлення своїх висловлювань латинськими цитатами, і в плані досконалого володіння цією мовою може скласти гідну конкуренцію найкращим представникам нашого єзуїтського ордену. Його мова завжди вишукана та елегантна; проте, хоча він вміє говорити, більше надає перевагу мовчанню та уважному слуханню інших", - зазначав французький посол Жан Балюз.
Мотря швидко впала в любов до гетьмана, і ці почуття виявилися взаємними. Хоча гетьман був уже не в молодості, він почав сумніватися в своїй здатності зробити дівчину щасливою. У зв’язку з цим він вирішив написати листа Василеві Кочубею, в якому відкрив свої почуття до його доньки: "Мій давній і вірний друже! Як Вам відомо, я вже другий рік як овдовів, дотримуючись усіх церковних канонів, але гетьманська оселя не повинна залишатися без господині. Прошу Вас благословити мене на законний шлюб з вашою донькою Мотрею, яка, безсумнівно, стала мені дуже дорога". Вечором до нього завітав слуга з листом від генерального судді: "Ясновельможний гетьмане обох сторін Дніпра, Іване Степановичу! Прошу повідомити вашу честь, що на родинній нараді ми вирішили попросити Вас не поспішати з пропозицією руки нашої доньки, адже Мотря ще не готова стати гетьманшею. Крім того, Ваша Милість є хрещеним батьком нашої дочки, і тому наша Православна церква не може освятити цей шлюб, оскільки не буває такого, щоб батько взяв за дружину свою хрещеницю".
Мотря не могла змиритися з рішенням своїх батьків. Її мати, Любов Федорівна, відзначалася своєю сварливістю та гордістю, і почала поводитися з донькою жорстоко, навіть піднімаючи на неї руку. Відчуваючи, що більше не в змозі терпіти таке ставлення, Мотря вирішила втекти до свого коханого. Іван Степанович був радий вітати її у своїй резиденції, але швидко усвідомив, що залишення Мотрі у себе може зашкодити її репутації. Перед тим, як вона пішла, він подарував їй подарунок, про який згадав у листі: "... Просто згадай свої слова, які ти дала мені в клятві, коли виходила з мого покою, коли я вручив тобі діамантовий перстень, що є для мене найціннішим скарбом, і пообіцяла, що, незважаючи на все, наша любов залишиться незмінною".
Попри всі труднощі, Мотря не перетворила свою історію нещасливого кохання на трагедію. Вже незабаром вона стала дружиною військового канцеляриста Василя Чуйкевича.
З 1700 року розпочалася Північна війна, що охопила Московію та Швецію, які змагалися за контроль над Північною, Центральною та Східною Європою. Гетьманщина, однак, не отримала жодної вигоди від цього конфлікту. Московський цар Петро І ставив вимоги до гетьмана Мазепи, вимагаючи відправки козаків на фронт і збору значних податків з місцевого населення. За царським наказом була зведена Печерська фортеця, що призвело до важкої і виснажливої праці, викликавши невдоволення серед козацтва. Водночас козацька старшина стикалася з утисками з боку московських воєвод, адже Москва проявляла агресивну й зухвалу політику. Іван Мазепа отримав інформацію про указ, підписаний царем 10 лютого 1707 року, який стосувався приєднання Києва та інших черкаських міст до Білгородського управління. Гетьман і його старшина опинилися перед фактом наміру створення Київської губернії на основі Гетьманщини. Це рішення викликало опозицію та таємні збори. Мазепа зрозумів, що варто боротися за свою автономію, тому розпочав пошуки потенційного союзника. Межі між Московією та Туреччиною проходили через українські землі, тоді як шведський король Карл ХІІ об'єднувався з польським військом, наближаючись до кордонів Гетьманщини.
Коли Іван Мазепа оглядав Більські кріпосні стіни на Волині, то вперше побачив княгиню Дольську. Вони колись уже листувалися. Наприкінці 1705-го зустрілися ще раз у маєтку в Білій Криниці на хрещенні Урсули - онучки княгині, куди Івана Степановича запросили як хрещеного. Уже немолода польська княгиня Анна Дольська з роду Ходоровських була двічі вдова. Княгині було за 40 років. Вона мала скандальну репутацію. Ходили навіть чутки, що начебто жінка зналася з дияволом, який їй дарував красу, що зводила чоловіків із розуму. Іван Степанович не став винятком. Після хрестин він затримався ще на декілька днів, як потім згадували свідки тих подій, "мав гетьман із княгинею денні й нічні конференції". Після зустрічі в Білій Криниці Анна прислала Мазепі дорогу постіль. Саме в цей час Мазепа активно шукав союзників і Анна Дольська йому допомагала. Її небіж, король Станіслав Лещинський, цікавився Мазепою як союзником. Вони домовилися листуватися через спеціальний шифр, який гетьман носив у натільному медальйоні та який потім розшифровував для нього генеральний писар Пилип Орлик.
У своїх листах Анна повідомляла Мазепу про цікавість шведського короля до можливих умов для його походу в Україну. Мазепа критикував Дольську при Орликові, називаючи її божевільною, але все ж відповідав їй, зазначаючи, що сумує за нею. У одному з листів княгиня писала, що, нібито, князь Олександр Меншиков, фаворит Петра І, має намір позбавити його гетьманства. Це звістка викликала тривогу серед усіх, особливо у Івана Мазепи. Він поклав листа, пильно подивився на Пилипа Орлика, взяв розп'яття і сказав: "Кличу всемогутнього Бога у свідки і клянусь, що не заради особистих вигод, не заради багатств чи інших цілей, але для вас усіх, хто під моєю опікою, заради ваших жінок і дітей, за благополуччя нашої бідної України, за користь всього українського народу, заради захисту його прав і свобод я хочу, з Божою допомогою, зробити все можливе, щоб ви з родинами і наша батьківщина не загинули ані від московитів, ані від шведів".
Далі події почали розгортатися швидко. 1708 року Мазепа уклав угоду з Карлом ХІІ про звільнення України від російських військ. Цар Петро І оскаженів від цієї новини. 31 жовтня Олександр Меншиков зі своїм військом прибув до гетьманської столиці Батурина, коли Мазепи не було. Він почав вимагати в полковника Дмитра Чечеля, щоб той відкрив ворота до міста. Але Чечель натомість очолив оборону Батурина. Козаки зухвало гукали з мурів: "Ми тут помремо, але у столицю не пустимо". Розпочалися бої - місто було неможливо взяти. Проте знайшовся зрадник, який показав вхід до столиці. Московська армія знищила місто вогнем і вбила всіх його мешканців.. Частину старшини замордувало. 12 листопада 1708 року у Глухові перелякані попи за наказом царя наклали анафему на гетьмана. Одягнені в ряси чорного кольору, вони, тримаючи в руках довгі свічки, обмазані сажею, і співаючи псалми, оточили опудало Мазепи і стали викрикувати разом із дяками й паламарями: "Хай буде Мазепа проклятий".
Тим часом Карл ХІІ разом зі шведською армією став табором від Ромен і Гадяча до Лохвиці та Прилук. Московське військо зупинилося на кордоні Слобідської України й Гетьманщини. З половини грудня розпочалися воєнні дії між шведами та московитами. Усю зиму й весну маневрували війська та готувалися до основної битви. Цареві хотілося схилити на свій бік козацтво, та січовики на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком пристали до Мазепи. Цар зруйнував Січ і став під Полтавою. Вирішальна битва відбулася 27 червня 1709 року. Шведів ущент розбили. Мазепа разом із козаками та пораненим Карлом ХІІ переправилися через Південний Буг і перейшли під протекторат Туреччини. Змучений тяжкими походами вже немолодий Іван Мазепа помер у селі Варниця поблизу молдавського міста Бендери в ніч на 22 вересня 1709 року.
Іван Мазепа вільно розмовляв дев'ятьма різними мовами.
Чимало людей цікавиться приватним життям гетьмана Івана Мазепи-Колединського, явно перебільшеними його любовними романами, але для країни, що воює, ця постать важлива передусім як державного діяча й політика, військового стратега та дипломата, який боронив Україну й торував їй європейський шлях розвитку.
Вся наша історія, починаючи з часів князів і козаків, насичена численними спробами ворогів, зокрема Московії, підпорядкувати, розділити, виснажити й поглинути Україну. Оскільки події минулого мають тенденцію повторюватися, як це підтверджує сучасна війна з Росією, важливо засвоїти історичний досвід будівників та захисників Української держави. Серед них виділяється постать одного з найзначніших гетьманів — Івана Мазепи, який продовжував справу таких діячів, як Богдан Хмельницький, Іван Виговський та Петро Дорошенко. Його діяльність насамперед стосувалася оборони та реагування на загрози, пов’язані з інтеграцією козацької України в новостворювану Російську імперію, а також вибору стратегічних союзників. Як об'єднувач і захисник Наддніпрянщини, реформатор збройних сил, засновник дніпровського флоту та меценат розвитку барокової культури, освіти й мистецтв, він найтриваліший час утримував булаву, переживши дві стадії у відносинах з Росією: період співіснування та рішучий розрив в інтересах України. Мазепа належав до тих європейських лідерів ранньомодерної епохи, які усвідомлювали важливість культурно-духовного фактору у державотворенні. Він володів дев’ятьма мовами, займався літературною діяльністю та за власні кошти зводив школи й храми. За його правління Києво-Могилянський колегіум здобув статус академії, а Київ перетворився на духовний центр козацької держави. На жаль, жоден з президентів незалежної України не скористався цим безцінним досвідом. Мабуть, забувають заповіт Івана Мазепи: "Не вірте Москві в жодному разі!"
Ярослав КАЛАКУРА, доктор історичних наук та заслужений професор Київського національного університету, названого на честь Тараса Шевченка.
