Володимир Гладкий про себе, життя під час блекаутів, акторську діяльність у кіно і театрі - Афіша bigmir)net

Читайте також: Ірина Хоменко: Ми всі втомилися від війни, але у нас тут є хоча б якась розрада. З 9 вересня на каналі ICTV2 відбудеться прем'єра заключної частини франшизи "Дільничного з ДВРЗ" - 4-серійного детективу "ДВРЗ. Повітряна тривога". Глядачі знову зустрінуть улюблених героїв, серед яких і персонаж Вадік, роль якого виконує відомий актор Володимир Гладкий.

У Володимира відмінне почуття гумору, спілкування з ним завжди приносить радість і захоплення. Він поділився, що сам полюбляє жартувати, і зізнався, що блекаути влітку його не турбують. Крім того, Володимир згадав про свою участь у Революції Гідності та приєднання до Автомайдану...

Володимире, ви часто отримуєте пропозиції зіграти ролі хуліганів, таких безтурботних та веселих хлопців. Як ви думаєте, чому так складається?

Мабуть, щось таке в мене всередині є співзвучне, бо я сам не люблю таке нудне життя і весь час щось вигадую (сміється). Коли в школі навчався - так бешкетував, що мене навіть хотіли вигнати... Проте залишили - дякуючи Ользі Іванівні з 5-ої школи. Але якщо об'єктивно, то в мене також багато ролей правильних добрих поліцейських. Так що мої герої - на контрастах.

А хіба ідеальні персонажі не здаються трохи нудними?

Так! Он в "Дільничному з ДВРЗ" Слава Довженко грає дільничного Бондаря - такого правильного героя, але його люблять...

У новому серіалі "АТП "Рапід" ви знову співпрацюєте зі Славою Довженком. Яким є ваш персонаж Семен - відповідальним чи навпаки, безвідповідальним?

Мій Семен неймовірно азартний і має пристрасть до ігор, що часто втягує його у всілякі неприємності через потребу в грошах. Однак, я вірю, що вплив його надзвичайно відповідального напарника сприятиме змінам у Семені, і водночас мій герой також матиме значний вплив на свого компаньйона. Врешті-решт, навіть найвідповідальнішим людям не завадить перейняти дещо від таких непосидючих хуліганів, як мій Семен.

Чи знайомий вам Семен?

Так, я люблю пожартувати, іноді навіть трохи вульгарно, такий я є (сміється).

Зараз я вірний одній людині, хоча раніше був не таким. Коли людина розвиває свою ідентичність, їй потрібно спробувати різні речі, щоб зрозуміти, хто вона і якою є. Наприклад, з 2009 року я не п’ю алкоголь, хоча до цього встиг скуштувати багато напоїв. Тепер цим досить, і я також не палю. Можливо, у молодості потрібно пройти через певні етапи, щоб згодом повністю відмовитися від них.

Чи було важко відмовитися від куріння? Або утриматися від алкоголю, коли всі навколо святкують і п'ють?

Звісно. Ось унікалізований текст: Ні, я завжди тусувався з хлопцями старшими за мене, адже не хотів відчувати себе чужаком. Проте ні смак алкоголю, ні стан сп'яніння мені ніколи не подобалися, тому я легко з цим зав'язав. Нещодавно один актор поділився, що перед вечіркою приймає купу препаратів, щоб уникнути похмілля. А чому б просто не утриматися від вживання алкоголю? Я отримую задоволення від хорошої компанії, спорту та смачної їжі, тому не бачу потреби в алкоголі!

Підтвердіть, будь ласка, чи справді ви долучалися до руху Автомайдан?

Так, таке траплялося... Але ця розповідь насправді серйозна, місцями навіть лякає.

За Євромайдан я не стояв, але прийшов на Майдан вже після побиття студентів, бо дії тодішньої влади так обурили, що я не міг залишатися вдома. В мене була автівка, хотів бути корисним, перевозив потрібні речі - так і потрапив до Автомайдану. Починалося з цього, потім було все - і стрес, і тригер, і страх, все.

Пригадую, як небезпечно було носити синьо-жовту стрічку. Тоді я працював в Театрі на Липках на Печерську, де розташований урядовий квартал, і якось йшов на репетицію, а на куртці була синьо-жовта стрічка. Так мене беркутівці не пропустили на Печерськ: усі пройшли, окрім мене. Я пояснював, що йду на роботу, - все одно не пустили.

Пам'ятаю, як ми бруківку знімали, бо треба було чимось оборонятися. Як в нас кидали світлошумові гранати, що розліталися осколками. Бачив, як беркутня била людей... Пам'ятаю страх: ти приходиш - і хвилин 40 тебе просто трясе, бо проти тебе люди зі зброєю. Багато було усього, запам'яталося, як прощалися із загиблими героями на Майдані, стільки було горя і сліз, шо важко було дихати.

Ці спогади надзвичайно цінні, як і інші, адже я став невід’ємною частиною того суспільства, яке виборювало наші громадянські свободи та права. Нині ми боремося за право на існування як нації та держави...

Днями країна пережила нові обстріли і блекаути. Який маєте досвід виживання без електрики?

Правду кажучи, я не сильно страждаю. Якщо вимикають світло, то займаюсь чимось корисним або тим, що мені подобається. Наприклад, щось вдома корисне роблю, або читаю книгу, йду займатися спортом на турнічки. Заздалегідь завантажую фільми, які хочу подивитися, - і коли немає світла, в мене є кіно.

На якому поверсі ви мешкаєте?

На 1-му. Так, мені пощастило: в мене є і вода весь час, і плитка газова - можу приготувати їжу в будь-який момент. Я ж кажу, не жаліюсь, бо нема чого (сміється). А ще в мене є дача, де я проводжу вихідні, - і відпочиваю, і займаюся улюбленими справами. Наприклад, придбав зварювальний апарат і зварив собі турнічок, бруси. Вважаю, що в такі непрості часи, як зараз, треба весь час щось робити, займатись корисними справами або улюбленим хобі.

Що ви нещодавно цікавого створили?

Придбав на блошиному ринку стару чавунну лавку, реставрував її, пофарбував - тепер виглядає зовсім по-іншому, як нова. Вніс зміни до планування та перебудував деякі частини на дачі для більшої зручності. Взагалі, коли буваю на дачі, багато спілкуюся з місцевими мешканцями. Неподалік у Білій Церкві живуть мої батьки, а в Умані - двоюрідна бабуся.

А про Одесу ви згадували, хто у вас там?

Там нікого з рідних, просто люблю Одесу. Я там рік працював в державному театрі, як почалось повномасштабне вторгнення, мене туди товариш мій запросив. Але за деякий час я пішов звідти, не зовсім це моя історія. Мені більше підходить антреприза, граю в деяких виставах - наприклад "Номер 13". Насправді я 7 років грав у ТЮГі і зрозумів: хочу працювати з матеріалом, який подобається, а не те, що пропонують.

А люди, коли впізнають на вулиці, що кажуть?

Часто мене називають "Вадіком", як героїня з серіалу "Дільничний з ДВРЗ": їде машина, а звідти хтось вигукує: "Привіт, Вадік"! Хтось просто усміхається, або запитує, чи можливо зробити спільне фото, а одного разу жінка у магазині підійшла до мене і сказала: "А ви що, купуєте щось у супермаркеті?"