Огляд фільму "Час жити" з участю Флоренс П'ю у провідній ролі.
В українських кінозалах стартував показ трагікомедії з участю Флоренс П'ю та Ендрю Гарфілда у центральних ролях. Давайте розберемося, що вийшло з цих зусиль створити меланхолійний романтичний комедійний фільм.
На тижні в українських кінотеатрах стартувала романтична комедія на тему, далеку від комедійної, а саме -- про кохану кохану, яка повільно йде з життя несучасно романтичного героя. Режисером картини виступив ірландець Джон Краулі ("Бруклін" із Сіршею Ронан). Фокус побував на допрем'єрному показі.
Сучасний Лондон, сьогодення. Приваблива 34-річна шеф-кухарка на ім'я Алмут (Флоренс П'ю) випадково збиває на дорозі Тобіаса, спеціаліста з кібербезпеки в компанії, що виробляє сніданкові пластівці (Ендрю Гарфілд). Тобіас саме вирушив у магазин, щоб купити ручку для підписання документів про розлучення з колишньою дружиною. Так починається їх знайомство, яке перетворюється на романтичні стосунки між двома зрілими, усвідомленими людьми з заможного середнього класу.
Так, перед нами більш-менш стандартна історія кохання, знайомства з батьками, вагітності та народження дитини, якої від початку героїня не планувала. Весь цей невигадливий сценарій отримує міцну ложку дьогтю у вигляді смертельного захворювання Алмут. Оригінальна назва картини в зарубіжному прокаті "Живемо моментом", і ця назва розкриває суть задуму сумного ромкома, який показує останні місяці життя молодої мами і дружини, яка вирішила відмовитися від хворобливого і безперспективного лікування заради насиченого життя в період відпущеного їй часу.
Сумний, але зворушливий гумор, який переплітається з наближенням кінця життя молодої, талановитої жінки, є однією з основних рис цього сценарію. Ми разом сміємося з персонажами, усвідомлюючи, що за цим сміхом ховаються сльози. Перед нами розгортається історія стосунків зрілих особистостей, кожен з яких по-своєму переживає і намагається впоратися з болем, очікуючи непередбачуваних змін. Герої не здаються і прагнуть провести цей короткий період з насолодою і радістю. Пара приймає рішення про офіційний шлюб, плануючи розкішну весільну церемонію, а Алмут бере участь у престижному британському конкурсі шеф-кухарів.
Серед переваг варто виділити насичену драматургію та емоційно заряджені моменти. Наприклад, вразлива сцена, коли головна героїня починає пологи в новорічну ніч: її відправляють додому з пологового відділення через "неправдиву тривогу", і вона змушена народжувати на підлозі туалету на автозаправці, покладаючись на підтримку чоловіка та працівників кафе на дорозі.
Одночасно до плюсів і мінусів можна віднести особливості монтажу картини: глядач перебуває одночасно в періоді знайомства героїв, вагітності головної героїні та на етапі прощання з нею. Це дає нам всеосяжне уявлення і повний спектр емоцій, який і постаралися спровокувати в нас творці фільму. Але саме ця розірваність і тривимірність розповіді й заважає нам повністю зануритися в сюжет і робить нас виключно сторонніми спостерігачами "за склом" і аж ніяк не учасниками драматичної розповіді. Ми одразу знаємо, чим усе закінчиться, і просто спостерігаємо за тим, як герої, видавлюючи з себе щастя, справляються з депресією на тлі.
Серед переваг варто зазначити підбір акторського складу: Ендрю Гарфілд втілює образ традиційного британця, поєднуючи елементи класичного джентльмена як у зовнішньому вигляді, так і в манерах. Флоренс П'ю вдало зобразила звичайну, земну жінку, позбавлену гламурних "надбудов" у своїх побутових сімейних стосунках.
Алмут і Тобіас -- звичайні, близькі до життя і до глядачів люди, з вельми звичайним бекграундом (хоча творці сценарію і доповнили біографію Алмут давньою перемогою в Олімпіаді у виді спорту фігурне катання). У їхньому коханні немає складних емоцій або яскравих вчинків -- вони приземлені та прості, втім, як і головна героїня. І цей сценарний хід можна також розглядати двояко. З одного боку, ми бачимо людей, схожих на побутових нас, з іншого -- чи хочемо ми бачити на великому екрані умовних нас? Думаю, на це питання дадуть відповідь касові збори першого прокатного вікенду.
