Рамштайн не змогли особливо вразити, зате наші Збройні сили України - справжні герої.
На останньому Рамштайні Україна отримала чіткий сигнал про свою стелю у воєнних повставках, і це розчаровує. З іншого боку - спонукає розвивати власні оборонні проєкти. А що на східному фронті?
Сьогодні ми з Анною Мірошниченко провели стрім, де обговорили не лише підсумки тижня, а й наші стратегічні перспективи, як позитивні, так і негативні. Ось кілька основних моментів, які ми висвітлили:
Основний висновок з нещодавнього засідання в Рамштайні, який підкреслив міністр оборони США Ллойд Остін, полягає в тому, що Сполучені Штати, Україна та кілька європейських партнерів займаються пошуками альтернатив для ЗРК С-300 та ракет типу "повітря-повітря" Р-27. З одного боку, ця новина виглядає обнадійливо, адже вона відкриває можливості для відновлення вітчизняних розробок, таких як зенітна ракета "Корал" або комплекс СД-300, створений КБ "Луч".
З іншого боку, це доволі песимістично окреслює межі можливого розвитку нашої протиповітряної оборони, на яку ми можемо реально покладатися, виходячи з принципу "що самі зробимо, те й буде наше". Навіть у найкращому випадку, основою нашої ППО залишиться прямий аналог С-300, а не рівноцінний "Петріоту". І не слід забувати, що пошук фактичної заміни для Р-27 також свідчить про те, що авіація стандарту "Варшавського договору" залишиться з нами ще надовго.
Це все демонструє, що немає сенсу давити на емоції при наших людських жертвах, розраховуючи на додаткові поставки чи бодай просто увагу країн Заходу, якби для кого жорстоко це не прозвучало. Стеля окреслена, вище не стрибнемо.
У випадку з Румунією та прольотом "шахедів" - не варто городити конспірологію, румуни могли не збити ці БПЛА просто тому, що не можуть. Чисто заради розваги можна поцікавитись сумними анекдотами з бойової підготовки румунської армії: наприклад, там на повному серйозі вважали, що на тих же F-16 не можна літати взимку, бо літак не злетить.
Коли ж європейські країни НАТО демонструють "небажання йти на ескалацію", то там може грати роль одразу кілька факторів: вчасність поставок нового замовленого озброєння від США; розуміння воєнно-політичним керівництвом перспектив прямого зіткнення із РФ, та водночас страх на даному етапі ввалитись у прірву війни.
Просування наших військових сил у Курщині триває, зберігаючи темпи, подібні до попередніх тижнів, тобто до 1-3 км за добу вглиб території ворога. Уявлення про нібито стрімке просування на початку та його уповільнення в подальші тижні є, насправді, результатом медійного спотворення, яке базується на окремих думках західних експертів OSINT. Успіх Збройних Сил України в стримуванні рашистів під Покровськом є безперечним досягненням, проте важливе питання полягає в організаційних висновках, які нашому командуванню слід зробити з цього досвіду.
Щодо заяви директора ЦРУ Бернса про готовність Росії застосувати тактичну ядерну зброю восени 2022 року, на мою думку, важливіше не стільки її зміст, скільки той прихований контекст, в якому вона була зроблена. Здається, що слова Бернса стали частиною процесу, який часто називають політичним врегулюванням конфлікту, і виглядають як відповідь на наші власні заяви про можливе розширення активних дій на території Росії.
Проте ця витримка, якщо порівнювати з оригінальним ефіром, виглядає як бліда тінь у порівнянні з унікальним первісним матеріалом. Тому, дорогі українці, давайте шукати посилання в коментарях!
