"Необхідно діяти та зберігати надію. Це створить умови для того, щоб українці витримали", - зазначив ветеран Дмитро Лінартович у Львівській Пошті.
Дмитро Лінартович фото: Олег Огородник
Розумний українець, прагнучи зберегти свою ідентичність, обирає шлях служби у війську. Це місце, де він може залишатися вірним собі, одночасно виконуючи свій обов'язок захисника. У військовій службі акцент робиться на ідеологічних цінностях, на мотивації захисту рідної землі, дітей та родини. Про це в інтерв'ю "Львівській Пошті" підкреслив офіцер Збройних Сил України, ветеран Дмитро Лінартович.
У 2015 році він долучився до антитерористичної операції, а в 2022-му вирішив стати добровольцем у Збройних Силах України. Під час бойових дій у Соледарі взимку 2023 року він зазнав поранення внаслідок мінно-вибухового впливу.
Гість "Львівської Пошти" - заслужений артист України, актор театру і кіно, член спілки кіноматографістів України, член спілки письменників України, викладач Київського національного університету ім. Тараса Шевченка на кафедрі кіно- та телемистецтва, словоспів.
У 2023 році побачила світ його поетична антологія "Словоспів. Збірка поезій", створена з глибини душі.
Шановний пане Дмитре, ми мали розмову в січні 2012 року в Києві після того, як переглянули фільм "Той, хто пройшов крізь вогонь", у якому ви втілили образ Івана Додоки. Які зміни відбулися у вашому житті з того часу?
Все те, що я зіграв, зі мною і трапилося. Фільм "Той, хто пройшов крізь вогонь" - це знакова і культова кінокартина українського режисера Михайла Іллєнка. У фільмі військовий на війні отримав поранення, і я отримав мінно-вибухове поранення на фронті.
У художньому фільмі "Обмін" режисера Володимира Куликовського роль добровольця-офіцера розвідки з позивним "Моцарт" виконав актор. У житті ж цього персонажа, Дмитра Лінартовича, який має позивний "Світ", також був добровольцем на фронті, де став розвідником та офіцером Збройних сил України. Чи перегукуються кінематографічні образи з реальністю? У моєму випадку, так.
Що, на вашу думку, стало причиною цього?
Коли у Григорія Савича Сковороди запитували, що таке метафізика, він відповідав так: Фізика - це ті явища, які можемо бачити. А метафізика - це те, що ми не бачимо. Оце, що ми не бачимо - це якийсь повтор, це те, що прилипає до тебе, бо ти проживаєш той драматургійний матеріал, який відтворюєш на екрані. А потім це проходиш у реальному житті.
Безсумнівно, стрічка "Той, хто пройшов крізь вогонь", що створювалася протягом п'яти років, здобула популярність і визнання не лише серед українських глядачів, а й за межами країни.
Ця кінокартина у 2012 -2013 роках посунула московитські кінороботи і заокеанські. Фільм "Той, хто пройшов крізь вогонь" - за часів незалежності України це був повний метр. Це художнє ігрове українське кіно українського режисера Михайла Іллєнка.
Цей фільм зібрав усіх українських акторів. Це була справжня українська стрічка, що відображала життя українця та його сутність. Сьогодні я б по-іншому втілив цю роль. Чому так? Завдяки життєвому досвіду, який я здобув.
Ви ветеран, офіцер Збройних сил України, актор театральної та кінематографічної сцени, а також викладач на кафедрі кіномистецтва в Київському університеті імені Тараса Шевченка. Ваші заняття містять словоспів, зустрічі та подорожі. Як вам вдається поєднувати всі ці активності?
Навчився жити таким життям - на все свій час і година своя. Ніколи не випереджаю подій і не сповільнююсь. Війна змінила. Раніше контролював деякі процеси - вервечку подій і обставини.
Словоспів – це поетичні форми, які поєднують в собі оповідні пісні. Я їх представляю як через слово, так і через спів, зокрема граючи на гітарі. Це військові цикли, основані на моєму життєвому досвіді, а також соціально-побутові теми і іронічні історії. У 2023 році побачила світ моя поетична збірка під назвою "Словоспів. Збірка поезій", написана щирим серцем.
"Словоспів" - це про людське єство і те, що переживає особистість під час своєї подорожі у житті й у цьому світі. Я досліджую єство, ментальність українця. Я й сам маю українську "прошивку", беру відповідальність за кожне своє слово. Щось писав два роки, щось - досить швидко. Скажімо, "Волонтерку" написав швидко.
Її руки наповнені ароматом свіжоспеченого хліба.
Загін з волонтеркою повернувся до життя.
Вона прибула зовсім нещодавно.
Й одразу взялася до справи,
І нас, голодних, запрошувала:
"Друзі, насолодіться гарячою їжею!"
На мене подивилась, як на сина...
Я відчував радість, як маленький хлопчик.
Яка ж то ніжна материнська сила!
Чи освоїли ви гру на гітарі ще в юності?
З 1993 року я працював у Театрі Збройних сил України, де ми організовували гастролі у військових частинах. У юності я не міг дозволити собі купити гітару через брак коштів. Проте, у театрі мені передали стару гітару, і я був щасливий, що отримав шанс навчитися грати. Я активно займався, освоїв інструмент і почав грати для своїх друзів.
Тепер з гітарою виступаю перед пораненими в шпиталях, у реабілітаційних центрах, у військових ліцеях та вишах, у військових частинах. Даю концерти для молоді, спілкуюся з ними.
Та гітара, яку маю зараз, передали освітяни з Польщі. Кожен словоспів - це як невеличка історія, маленька вистава, сюжет із життя. Наприклад, "Медсестра" та "Поранення".
Медсестра робить ін'єкцію.
І промінь сонячного світла,
Шпиталь - пункт тимчасовий,
Виростити в собі внутрішню силу.
Погляд, сповнений турботи,
Поруч зі мною знаходиться медсестра.
Бо за своєю суттю він упертий.
Скоро начнутся мероприятия.
І може перегортати сторінки мого життя.
Сфокусоване сприйняття
Намагається заспокоїти,
Я усміхаюсь їй... хочу...
Прискорити процес відновлення.
Я думав ґиґну! Бог із ним...
Поринув в бій принагідно...
Я розмірковував: "Видалити" - та, зрештою, не важливо.
Все відбудеться - "Відповідно - відповідно!"
З глибини темряви я приніс яскраве світло.
З панцерника дістали на ношах.
Зимове сонце сяє по-домашньому.
І не дають піти в провалля.
Серце переживає скорочення,
Колють морфій в вену,
Як витягти мене з оточення
Від бездіяльності притих.
Я підношуся, а мене несуть!
Я старий, досвідчений чоловік,
Я акуратно поправляю катетер і крапельницю.
Мій виступ гоїть шви.
Виходжу з кімнати, тримаючи в руках гітару.
Які фронти ви обслуговували під час бойових дій?
У складі десантно-штурмового підрозділу брав участь у бойових діях на херсонському напрямку та в районі Бахмута. У січні 2023 року отримав травму під час боїв за Соледар.
На вашу думку, чи змінила війна українців і чого навчила?
Війна триває понад тисячу років. Зараз це сучасна війна з московитами. Це нелюдь, покидьки. У них загарбницький спосіб життя. Все те ж саме було і 100, і 500 років тому.
Нинішня війна змінила українців - вони менше почали ховатися, чинять опір. І воїнство повертається - з Київської Русі.
Сьогодні активно обговорюється сміливість та витривалість українського народу. Зокрема, стійкість українців вважається прикладом для інших країн. Які у вас думки з цього приводу? Чи можна це вважати історичним явищем?
Кожна людина має власну витривалість, незалежно від того, чи перебуває вона за океаном, чи в Європі. Безумовно, українці відзначаються своєю стійкістю та мужністю. Ця нація, за своєю суттю, є свободолюбивою.
В Україні існує безліч міфів щодо територіальних центрів комплектування (ТЦК). Деякі чоловіки намагаються уникнути призову, побоюючись представників ТЦК, інші ж обирають виїзд за межі країни. Яка ваша позиція: рекрутинг чи мобілізація?
У нас досі тягнеться вервечка того, що насадили московити. Армія і військо - це різні поняття. Розумний українець, який захоче своє залишити єство, обере військо.
Армія, у якій українець мав можливість бути вірним собі, водночас захищаючи свою націю. У військовій службі наголос зроблено на ідеологічних аспектах, на мотивах захисту та оборони рідної землі, охороні дітей і сім'ї.
Тому ні те, ні те - не рекрутинг й не мобілізація. Українській молоді варто пояснювати, що вона повинна стати на захист батьківщини! Потрібно спілкуватися людяною мовою. Морально-психологічна підготовка є обов'язковою. Важливо, аби людина у війську була корисною, а не просто протирала форму.
Чому чоловіки уникають працівників ТЦК? Деякі бояться відповідальності, жінки не відпускають своїх чоловіків. Є почуття несправедливості, поводження. Чи підлягає військовій службі за станом здоров'я, чи психологічно він придатний? Я нормально ставлюся до перевірки документів після концертів, адекватного спілкування - живемо у воєнний час. А ось хамства не толерую.
У 2022 році ви вирішили стати добровольцем у Збройних силах України. Чи одразу вас зарахували до десантно-штурмових військ?
Ні, спочатку я пройшов відбірковий етап. Це була інтенсивна фізична підготовка. Я вирішив вступити до десантно-штурмових військ за власним бажанням. Мені було зрозуміло, куди я йду і на які ризики погоджуюся. Десантно-штурмові війська - це активні підрозділи, які завжди перебувають на передовій. Я вважаю, що якщо вже щось робити, то варто робити це на повну силу! Під час бойових дій у Соледарі я отримав мінно-вибухове поранення. Наразі я служу в медіа-центрі Генерального штабу як офіцер Збройних Сил України.
Які фактори, на вашу думку, сприятимуть перемозі України, і як ви уявляєте цю перемогу?
Зберігати спадщину, яку нам передали наші предки, особливо військові звичаї, є надзвичайно важливо. Ми повинні діяти рішуче та підтримувати віру в себе. Це стане запорукою нашої стійкості як нації.
Як ви вважаєте, чи здобудемо перемогу через військові дії, чи все ж нас очікують переговори? Мої розмови з військовими та волонтерами показують, що вони рішуче виступають проти ідеї перемовин.
Як фронтовик не вірю в перемовини під час війни. Коли ріжуть черево вагітній чи розстрілюють річну дитину, то як сідати з ними за стіл перемовин? На фронті триває війна - чорна робота щодня. Там правило кулі.
Ви зазначали, що у військових ліцеях та університетах спілкуєтеся з молодим поколінням. Які основні ідеї ви намагаєтеся донести до них? Які питання вам ставлять, як ветерану, який пережив бойові дії на передовій?
Питання, яке мене цікавить: яке званння вважається найбільш почесним? Які ваші думки щодо цього?
Головне бути людиною! Про це наголошував Блаженніший Любомир Гузар.
Абсолютно вірно, ви підмітили! Відчувати себе людиною — це справжня цінність. Це якість, яку слід зберігати, незважаючи на всі труднощі.
Чи необхідно залучити більше жінок до військових дій? Є думки, що жінок слід мобілізувати. Наприклад, в Ізраїлі службу проходять як чоловіки, так і жінки.
Іноді з'являються на світ жінки, подібні до Жанни д'Арк, але в штанах. Як можна завадити такій жінці вирушити на фронт? Це неможливо. Вона обов'язково знайде спосіб і вирушить у бій.
Жінка-берегиня може принести родині значно більше користі. Жінка, яка активно займається волонтерством, також робить важливі внески у цю сферу. Я рішуче проти того, щоб таких жінок відправляти на війну, адже це може призвести до втрати цінного життя, і, відповідно, вони не зможуть допомогти державі. Під час служби я зустрічав багато жінок-медиків, які врятували мені життя, і я безмежно вдячний їм за це!
Кому б ви хотіли подякувати у 2024 році?
Українцям! І всім тим, хто допомагає Україні.
Ви стільки всього бачили й пережили. Скажіть, будь ласка, чи плануєте після завершення війни зняти фільм про бойові дії? Чи вже є якісь такі задуми?
Створив би фільм, який сприяв би реабілітації суспільства. Це буде історія про повернення до власних коренів. Після всіх тих подій, що супроводжувалися болем, стражданнями та втратою, нам потрібно буде знову з'єднати серця. Ось такого роду кіно мене справді цікавить. Я розмірковую, якою саме буде ця стрічка. Це не буде банальне "мильне" оповідання. Йдеться про щиру та людяну історію.
Що наповнює вас енергією та надихає на життя, творчість і спілкування з іншими?
Традиції та спадщина наших предків. А також потужна внутрішня енергія та сила. І, звичайно, люди! Я щиро вдячний за можливість зустрічатися з ними!
Що приносить усмішку Дмитру Лінартовичу в його житті?
Від доброти, тепла, жіночої усмішки, і від успішно виконаної справи. Від юнака, який зробив крок уперед і досягнув певних висот у житті. Від майстерно складеного вірша. Коли щось позитивне і корисне стало внеском у суспільство. Коли день пройшов не марно.