На згадку про нацгвардійця та розвідника Богдана Дроннікова (позивний "Дрон")

Незважаючи на хворобу, прагнув бути воїном, справжнім оборонцем, і врешті досяг своєї мрії.

Дмитро народився у 1997 році в Кривому Розі. Тут виріс і закінчив школу, а згодом й університет, де вивчав інженерію техніки безпеки. Однак, він не обмежував себе цією сферою, тож брався й не за фахову роботу.

"Він умів працювати руками і не цурався роботи, хотів навчитись всьому і прагнув досконалості. Така вже натура у нього була", - розповіла кореспондентці Укрінформу мати хлопця Тетяна.

Вона зазначає, що Богдан завжди відзначався активністю і досягав усіх своїх цілей. Наполегливо, свідомо та цілеспрямовано крокував до омріяного. Для нього було важливо не застоюватись, а постійно відкривати нові горизонти.

Хлопець мріяв про власну родину, одружився, однак народити дітей зі своєю коханою дружиною так і не встиг. Казав, що після повернення з війни обов'язково здійснить і цю мрію. Та не судилося...

"Він завжди називав мене лагідно "мамуся" або "матуся". Хоча бувало ще й яскраво-ділове "Сергіївна", - згадує мама воїна. Молодша сестра бачила в ньому справжнього друга. Брат завжди перший дізнавався її таємниці, йому ж вона відкривала свої жалі, до нього йшла за допомогою. "Дружніми були, хоч і різниця між ними аж 9 років. Для доні брат був справжнім захисником ще до усіх цих трагічних подій", - каже жінка.

Тетяна ділиться, що після початку повномасштабного вторгнення Росії її син прагнув приєднатися до інших хлопців і став на військовий облік. Проте через діагноз бронхіальної астми його визнали непридатним до служби. Це рішення його не задовольнило, і він майже рік оббивав пороги лікарень, намагаючись домогтися відправки у військо.

А тим часом Богдан знаходив можливості бути корисним: був волонтером, брав активну участь у патрулюванні міста, за що отримував нагороди і подяки від місцевої влади.

Тетяна з гіркотою розповідає про події травня 2023 року, коли Богдан прийшов до батьків із новиною про підписання контракту з Національною гвардією. "Я тоді запитала його, чи можу я його відмовити. Він відповів, що його рішення незмінне і попросив підтримки. Сказав, що не буде ховатися, мов щур, бо так його не виховували", - з сумом згадує Тетяна.

За контрактом юнака прийняли на посаду вулканізатора у частині 3011, згодом перевели до розвідки. Після реорганізації частини Богдан приєднався до відомої "Хартії", яка перетворилася на 13-ту бригаду Національної гвардії України у складі Гвардії наступу. Весь час після підготовки він служив на Донецькому напрямку без відпусток.

Після атаки на Харків бригаду Богдана перемістили на Харківський фронт.

Мати солдата згадує, як за кілька днів до його загибелі син подзвонив, щоб привітати її з Днем матері. Це стало для неї душевною несподіванкою, оскільки в тих умовах, у яких знаходився Богдан, явно не було місця для свят чи теплих привітань. Проте хлопець дав їй зрозуміти, наскільки для нього це важливо.

"Ми з невісткою наче щось передчували. Вона не могла заспокоїтися тієї ночі, а мені привидівся жахливий сон, який важко навіть згадувати. Вранці я прокинулася з відчуттям тривоги, намагаючись позбутися страшних думок. 14 травня чоловікові зателефонували з військової частини і... висловили співчуття. Я працюю вчителькою, тому чоловік чекав дві години, допоки у мене закінчаться уроки, не турбував, і лише тоді повідомив трагічну новину", - згадує Тетяна.

Богдан Дронніков віддав своє життя 13 травня 2024 року під час виконання бойового завдання біля Руської Лозової на Харківщині. Загинув від ворожого БПЛА, який влетів у заряджену машину "Град", де хлопці чекали команду "Вогонь". Від смертельного вибуху разом із Богданом полягло ще троє побратимів.

"У сина був позивний "Дрон". Можливо, це просто скорочення від прізвища, але знаю, він хотів управляти дронами. Мав велике бажання опанувати це вміння, казав, що і в мирний час стало би йому в нагоді. Однак цього вже ніколи не буде. Здійснилась інша його мрія - стати захисником, воїном. Не мислив для себе іншої долі, коли країна бореться за Незалежність, за волю", - згадує з гордістю мати.

Військовослужбовець удостоєний нагрудного знака "За заслуги перед містом Кривий Ріг" ІІІ ступеня (посмертно). Він залишив по собі батьків, молодшу сестру та дружину.

Дружина Валерія зареєструвала на сайті Президента України петицію з проханням присвоїти Богдану Дроннікову звання Героя України, яка ще не набрала необхідну кількість голосів, тож просить допомоги.

Вічна шана Герою!